У 1862 році Пантелеймон Куліш створив поняття “українська ідея”. Не сам, звичайно, до нього додумався, а просто запозичив з “русской идеи” Федора Достоєвського. І ті смисли “русской идеи”, які заклав Достоєвський у статті “Объявление о подписке на журнал «Время» на 1861 год” (жовтень 1860 р.) Куліш лише відтворив у статті “Украинофилам” (серпень 1862 р.), де подав своє розуміння “української ідеї” (зрозуміло, що вже на українському “матеріалі”). А ось центральній тезі Достоєвського про “всємірную отзивчівость русского чєловєка” і “загальнолюдський” характер “русской идеи” в змісті поняття “українська ідея” місця чомусь і не знайшлося. Хоча це ж могло стати й початком ідеології українського месіанства (а то випадок з “Книгами битія…” Костомарова якийсь невдалий). В цілому, “русская идея” – це “почвенническая” ідея”, а її калька “українська ідея” – це народницька ідея, бо там про християнську любов до свого “меншого брата” кирило-мефодіївців, хопоманів та громадівців, там і про обов’язки просвіти цього простого народу народолюбцями, а також про моральнісне (нравствєнноє) виховання простого народу і навіть про вписування потомків малоруської аристократії у структуру українського народу (бо ж у Достоєвського є про російські “вищі прошарки”, які з часів Петра І відокремилися від русского народу). За Кулішем, після такого поєднання своєї аристокраії (від якої йде “ініціатива цивілізації”) з простонароддям і постане відновлення української народності “во всем ее достоинстве” (ох, яке ж це тільки й російське слово “народность”: “православие-самодержавие-народность”, хоча Вяземський свого часу й передрав його у поляків).
Таким чином, початок був покладений. Ну, а далі вже піде “українська національна ідея”, “українська державницька ідея”, “українська самостійницька ідея” і навіть “українська європейська ідея”…
Або ще один приклад. З початків нашої незалежності, популярності набуває інше поняття – “український світ”. І все б нічого, тільки ось біда – це лише реакція на центральну ідеологему сьогодення -“русский мир”. У вас є “русский мир”, так і ми не в тім’я биті – у нас буде свій “світ”. Вашого рівня, але зі смислами з точністю до навпаки. “Вашого рівня” – це коли “український світ” так же ж як і “русский” – “спільний «цивілізаційний простір» світового українства”. “З точністю до навпаки” – це коли “український світ” є протилежним “русскому миру” і виключає будь-які елементи російськості зі свого змісту. Хоча справедливості ради потрібно вказати на ХІХ ст., коли на хвилях слов’янського відродження виникає “слов’янський світ”, або у того ж Куліша зустрічається поняття “польский мир”, з яким, звичайно ж, переможно бореться “русский мир”. Та й тогочасне українство, як це нам не неприємно зізнатися, органічно вписувалося в той “русский мир” (див. у Максимовича, Костомарова, Куліша).
Ну, якщо захотілось вже чогось такого глобального і цивілізаційного (а оригінальне придумати несила), так шо, мало зразків неросійських? “Український культурний простір”, “українське середовище”, “традиція українства”, “український материк”, “всеукраїнство” і т. п. Так ніт же ж, наш дороговказ – “русский мир”.
І особливо ця термінологічна вторинність “українського світу” відносно зразкового “русского мира” чомусь стає помітною в часи російсько-української війни.
Отак століттями і йдемо-бредемо у руслі російських парадигм та архетипів, себе при цьому переконуючи, що звільняємося від російських ідейних впливів. Звільняємося, звільняємося, а воно ніяк не звільняється. І шо б воно ото значило?
Джерело: facebook
