Як святкують перемогу над одним з двох людиноненависницьких режимів у столиці Об’єднаного Королівства? Так, як майже в усіх країнах антигітлерівської коаліції – 8 травня.

День капітуляції Німеччини, тобто юридичне припинення війни і вважається її закінченням.

“Що тут не ясно?” – як сказав би класик…

Чого немає в них у цей день?  Рознарядок, обов’язковості, заклинань, пропаганди і, звичайно, кумача… Тобто, взагалі ніяких прапорів у руках. Державні – скрізь. Але… не більше, ніж у звичайні дні.

Свято відбувається, проте саме як свято воно нікого не вибиває з ритму вихідного дня.

Друга риса – мабуть, англійці схильні героїзм і заслуги швидше узагальнювати, аніж персоніфікувати. Зранку не помічалось якоїсь особливої уваги ні до пам’ятників Черчілю, ні Монтгомері, або як його тут називають – Monty. Кудись відсторонено вбік дивився майстер стратегії Аланбрук.

Глянувши уважніше, я згадав, яке ще сьогодні свято, крім перемоги. Бо дивився він у бік жінок. Ні, не справжніх – кам’яних. І не жінок, насправді, а їх одягу. Бо душі тих реальних жінок Другої світової назавжди відлетіли у небо. Їм ніколи вже не святкувати День Матері…

Біля підніжжя цього зворушливого пам’ятника в усі дні лежить вінок маку. Як і біля поряд розташованого монумента з лаконічним написом: “The Glorious dead” – “Загиблим героям”. Обабіч нього увесь рік стоять прапори родів королівських військ.

А ще: британці не виділяють Другу світову війну в окремий культ. Для них історично вартісно все, що слугувало згуртуванню нації, зміцненню держави і утвердженню, як би ми сказали, “англійства”.

Особливо помітна увага до І Світової війни (про пам’ятники тієї епохи – в наступних репортажах). А вшанування перемоги над гітлеризмом відбувалося біля монумента королівським артилеристам І і ІІ Світової.

І першим прийшов… Солдат.

Він поставив на місце відкинутий вітром вінок маку і деякий час стояв, схиливши голову. Побачивши на ньому нагороди я попросив дозволу сфотографувати.

Як же вони йшли!… З гордістю, гідністю, піднесенням і якимось, непритаманним нам спокоєм…

Чота королівських гвардійців у традиційних ведмежих шапках виконувала роль оркестру.

А за ними, я так зрозумів, ветерани різних воєн. Напрасовані. Чисті і урочисті. Хвилина мовчання. Гімн. І жодних промов, обіцянок і клятв. Все майже як у нас. Майже…