***
Всю ніч на 24-те лютого у Глухові грілася військова техніка. На зорі загупали вибухи. Юрій Коваленко із побратимами зустрічав окупантів за сім кілометрів звідси, біля Годунівки.
Зранку Оксана Коваленко сіла в машину, протиснулася в черзі на заправку і вперше в житті сказала: «Повний бак». Вона лишилася в місті з вагітною донькою.
До Глухова почали повертатися полеглі Герої. Як працівниця прес-служби Оксана писала повідомлення для громади. Телефонувала рідним і складала короткі, проте олюднені історії. Бо хто напише, що до того, як загинути за Україну, цей чоловік усе життя вирощував виноград?
Тим часом Юрій бився з окупантами під Броварами, а згодом на Чернігівщині. На ротації в Батурині в нього стався напад. Кілька місяців чоловік провів на реабілітації у Глухові: волонтерив для побратимів і проводив кожну вільну хвилину із внучкою. Всі розуміли, що ця радість буде коротка. Хоч пив жменями таблетки і мріяв повернутися до археології, але повернувся на фронт.
Штаб-сержант Юрій Коваленко загинув у випаленому війною Серебрянському лісі на Луганщині. Під Кремінною, яка за сумним символізмом колись звалася Новоглуховом. В останні дні він багато знімав на телефон. Ті короткі відео – документ епохи. Ось треба перейти дорогу, яку прострілюють вороги. Юрій біжить із боєкомплектом, а це більше десяти кілограмів ваги, і записує: – О, парашутик! Вони скидають нам такі боєприпаси. Заберу в музей.
Він зняв, як росіяни стріляли в них із мінометів і градів, скидали фосфорні бомби і пускали отруйний газ. І як постріл танка обірвав його життя за тиждень до 57-го дня народження.
З поля бою Героя виніс побратим – так, як він роками виносив інших полеглих воїнів.
Авторка: Христина Семерин.
Керівник проєкту: Олексій Болдирєв.
Світлинами поділилася сім’я Героя, а також передруковано з сайту Національного заповідника «Глухів».
Підписуйтесь на сторінки проєкту в instagram та facebook.
Проєкт реалізується за підтримки групи компаній ЮРіЯ-ФАРМ і громадської організації «Наукова унія».
