У вересні 2011 року в Україні та Болгарії на державному рівні відзначили 170-річчя від дня народження відомого українського громадського діяча, мислителя, науковця у галузі суспільних наук Михайла Петровича Драгоманова (1841, Гадяч – 1895, Софія). Один із лідерів Громадівського руху в Україні 60-70-х років ХІХ століття, доцент Університету св. Володимира, він змушений був емігрувати.
Останні 7 років життя нашого співвітчизника були пов’язані з Болгарією.
Працюючи на посаді професора кафедри історії Софійського університету, він підготував низку вчених, які стали засновниками наукових шкіл у галузі етнографії, історії та соціології. Його діяльність на ниві освіти та науки і нині пам’ятають у Болгарії.
Декілька років поспіль у Софії проходять наукові конференції “Драгоманівські студії”, в яких беруть участь викладачі Софійського університету, науковці Інституту літератури Болгарської Академії наук, члени Асоціації україністів Болгарії, співробітники музеїв та представники української діаспори у цій країні. Цього ювілейного року до них прилучилися і викладачі Сумського державного університету
Пам’ятали М. Драгоманова й українські політичні емігранти, які внаслідок відомих подій 1917-1920 років опинилися в Болгарії. Їх зусиллями було встановлено пам’ятник на могилі вченого. Вагомий внесок у цю справу зробив уродженець Сумщини, військовий і громадський діяч, майбутній військовий міністр Української Народної Республіки в екзилі Василь Захарович Филонович (1894-1987).
Донедавна ім’я нашого земляка було маловідомим не лише широкому загалу, а й науковцям. Два роки тому побачили світ його спогади «Березневі дні Карпатської України», в яких йдеться про участь В. Филоновича в обороні Карпато-Української держави у березні 1939 року.
Секретар Союзу українських журналістів та письменників на чужині (почесний голова Союзу – Олександр Олесь), наш земляк був видавцем та співредактором (разом з Миколою Битинським) журналу “Гуртуймося”, що виходив у 1929-1938 рр. у Горніх Черношицях, Празі та Софії.
На його сторінках друкувалися статті міністрів Уряду УНР в еміграції В. Прокоповича, В. Сальського, А. Яковліва, генералів В. Куща, В. Петріва, П. Шандрука, поезії Б. Лисянського, О. Стефановича, О. Печеніг та інших відомих громадсько-політичних і військових діячів та літераторів.
Зустрічаємо на сторінках журналу чимало праць самого В. Филоновича. Серед них – стаття “До історії будови пам’ятника на могилі М. Драгоманова в Софії”. Написана на основі документів Комітету з будівництва пам’ятника вченому, до складу якого він свого часу заочно входив, вона містить цікаві матеріали з історії цієї події.
У 1921 році Василь Захарович опинився у Болгарії. Знаючи, що у Софії похований М. Драгоманов, він разом із своїми побратимами вирішив розшукати могилу вченого. Однієї неділі, “розсипавшись в лаву, та тим захопивши цілий кут кладовища, від могили до могили, шукали дороге для нас, Українців, місце останнього спочинку великого українського патріота і вченого.
Аж, нарешті, вже майже при самому виході з кладовища, одному з нас пощастило знайти й саму могилу. Сум охопив нас усіх. За пару кроків від могили стояв водовод. А біля нього болото від води”.
Могили фактично не було, була лише запала яма, до якої схилився старий потрісканий дубовий хрест з ледь помітним написом “Михаилъ Петровичъ Драгомановъ”. Саме біля могили і виникла думка реставрувати місце поховання вченого. Невдовзі засипали яму, обклали могилу дерном і поправили та вирівняли хрест.
Прилучилася до впорядкування могили й тільки-но повстала “Українська громада” на чолі з В. Филоновичем. За пару тижнів поставили огорожу, витесану особисто Василем Захаровичем.
Незабаром у Софії виник український “Гурток імені М. Драгоманова”, який і опікувався впорядкуванням могили. Незважаючи на те, що 1922 року В. Филонович змушений був залишити Болгарію і переїхати до Чехословаччини, він підтримував зв’язки з “драгоманівцями”. Напередодні 30-х роковин смерті М. Драгоманова у нашого земляка виникла думка про встановлення на могилі сталого надгробка. Наприкінці жовтня 1925 р. у Софії постав Комітет з будівництва пам’ятника на могилі М. Драгоманова у складі Б. Цибульського (голова), І. Вонархи-Варнака, І. Маслюка, П. Романюка та І. Коршуна. Усі вони були членами “Гуртка імені М. Драгоманова”.
Згодом до Комітету долучилися й інші емігранти, зокрема, відомий скульптор Михайло Паращук, що проживав в Софії. Тоді ж звернулися до доньки вченого Лідії Шишманової-Драгоманової, щоб вона вирішила різноманітні формальності у цій справі з болгарською владою. Розпочався збір коштів.
У Чехословаччині цією справою опікувався В. Филонович. Основу грошового фонду склали суми, зібрані “Гуртком імені М. Драгоманова” у Болгарії, Українським високим педагогічним інститутом ім. М. Драгоманова у Празі, В. Филоновичем у Чехословаччині, та надані Л. Шишмановою (п’ята частина всієї суми). Було зібрано 26492 болгарських лева.
Проте справа виготовлення та встановлення пам’ятника розтягнулася на декілька років. Наприкінці 20-х років виникла перепона. Софійська міська управа, дозволивши встановлення пам’ятника на могилі, вимагала перенести її в інше місце. За новим планом кладовища та прокладенням у ньому алей могила М. Драгоманова більшою своєю частиною виходила на одну з таких алей.
Треба було або зрівняти могилу із землею, або перенести тлінні останки до іншого місця, а на це повинна була бути згода доньки вченого. Після довгих вагань ця згода була дана.
Нарешті у жовтні 1932 року пам’ятник роботи М. Паращука був встановлений. Право на його відкриття комітет передав Українсько-Болгарському товариству на чолі з професором Михайлом Арнаудовим. 30 (16) жовтня воно влаштувало у приміщенні Болгарської Академії наук урочисту академію (засідання), в якому взяли участь міністр освіти, президент БАН, ректор та викладачі Софійського університету, дипломати, представники болгарської громадськості й українські емігранти.
Одну з доповідей про життя та творчість М. Драгоманова виголосив французькою мовою колишній посол України в Болгарії професор Олександр Шульгин. Потім відбулися заходи біля самого пам’ятника нашому великому співвітчизнику.
У цьому ж номері журналу “Гуртуймося” 
був опублікований звіт Комітету з будівництва пам’ятника на могилі М. Драгоманова.
Нижче публікуємо світлини, знайдені автором цих строк у Національному архіві Чеської Республіки, Наукового архіву Болгарської Академії наук, та оприлюднені свого часу Василем Филоновичем на сторінках журналу “Гуртуймося”.
