Пореформений економічний розвиток України вимагав все більшої кількості спеціалістів, кваліфікованих робітників, письменних людей. За „Положенням про початкові народні училища”, затвердженим Олександром ІІ у липні 1864р., всі початкові школи реорганізовувались в початкові народні училища. Кількість таких училищ в другій половині ХІХ ст. зростала дуже швидко. На кінець цього століття у Наддніпрянській Україні їх нараховувалось більше 17 тисяч. Але вони охоплювали навчанням приблизно 30-35 процентів дітей шкільного віку.
В невеликих населених пунктах училища не відкривали, там, де вони функціонували, значна частина дітей не могла відвідувати навчання, особливо дівчатка, із-за роботи, бідності і інших причин. За переписом населення 1897р. в Україні серед населення віком від 9 до 49 років письменні становили 24 %. Серед дев’яти губерній найбільш „письменними” були Полтавська, Харківська і Волинська (приблизно 17% письменних жителів), в Подільській губернії – приблизно 15,5 %. Серед сільського населення ці цифри були значно нижчі – серед селян Полтавщини письменних було приблизно 6 %, Чернігівщини – трохи більше 5%, Херсонщини і Харківщини – трохи більше 6%.[6, c.17-21]
Мережа початкових училищ була недостатньою для населення України, багато дітей у робочі дні не могли їх відвідувати, тому передові громадські діячі стала створювати недільні школи, які працювали у вихідні і святкові дні. В Україні перша недільна школа була створена в жовтні 1859р. у Києві з ініціативи професора історії Київського університету П.В.Павлова. Ініціативу підтримав тодішній куратор Київського шкільного округу М.І.Пирогов. Він також дав згоду на те, щоби навчання в школі велося українською мовою. Слідом за Києвом недільні школи відкрилися в інших містах. Навчались в таких школах діти і дорослі: робітники, торговці, солдати. Навчання було безплатним, навчали представники української інтелігенції – студенти, гімназисти, вчителі, чиновники, офіцери. В умовах суспільного піднесення напередодні реформ школи відкривалися в різних містах України. В 1862р. в Україні їх нараховувалося 69, а всього за 1859-1862 рр. – 111.[6, c.21-24]
Для розвитку недільних шкіл багато зробили Х.Алчевська, В.Антонович, М.Драгоманов, О. Кониський, В.Лобода, Є. Милорадович, Д.Пильчиков, П.Чубинський і інші. Т.Г.Шевченко написав для недільних шкіл „Букварь Южнорусский”, а П.О.Куліш – „Граматку”.
Стандартних програм і планів у таких школах не існувало. Заняття відбувались у двох групах – першу групу становили зовсім неписьменні, другу – ті, що вміли писати й читати, але бажали поглиблення освіти. Вивчались чотири головних предмети – Закон Божий, арифметика, письмо й читання.
В 1860р. у зв’язку з розкриттям Харківсько-Київського таємного товариства, члени якого брали активну участь у роботі недільних шкіл, була створена спеціальна урядова комісія і проведене слідство по школах. По рекомендації комісії влітку 1862 р. недільні школи розпорядженням Олександра ІІ почали закривати. Ряд учителів Київської і Полтавської губерній (О.Кониський, В.Лобода, В.Шевич, О.Стронін) були притягнуті до судової відповідальності.[5, c.265-273]
В 1864 р. знову дозволено відкривати недільні школи, але за їх діяльністю встановлено нагляд поліції й інспекції народних училищ. Тому інтелігенція майже перестала в них працювати.
З кінця 80-х років ХІХ ст. справу недільних шкіл взяли в свої руки земства. Тепер вони відкриваються найчастіше в селах. З 1891 р. всі недільні школи були підпорядковані Синоду. Сумське повітове земство взялось за облаштування недільних шкіл для сільського населення в середині 90-х років. На земських повітових зборах 1896 р. було прийняте рішення про відкриття 10 жіночих недільних шкіл при Велико – Бобрицькому, Верхнє-Сироватському, Низівському, Писарівському, Битицькому, Ворожбянському, Улянівському, Тимофіївському, Річанському, Локнянському початкових училищах. На утримання їх земська повітова управа виділила 600 крб., по 60 крб. На кожну школу. Рішення земських зборів було виконано не повністю: з січня 1897 р. відкрилось 9 недільних шкіл. В зв’язку з тим, що вчитель Локнянського училища був залучений до перепису населення, школа там не відкрилась. На пропозицію інспектора народних училищ по Сумському повіту І.Боголюбова десята недільна школа була відкрита при Вирівському училищі восени 1897 р.
На весну 1897 р. в дев’яти школах повіту навчалось 357 учениць віком від 11 до 50 років. Підсумок піврічного навчання в недільних школах інспектор народних училищ зробив такий: „Успехи по учебным предметам, принимая во внимание краткость учебного временны, могут быть признаны вполне достаточными. Судя по замеченному уже сочувственному отношению сельского населения к воскресным женским школам, надо ожидать, что таковые с течением времени, особенно при условии увеличения денежных средств на их содержание, разовьются и окрепнут, дав возможность женскому сельскому населению вышедшему из школьного возраста, ознакомиться с начатками православного христианского учения, правильно и осмысленно читать повседневные молитвы, понимать значения важнейших событий священной истории и главнейших действий христианского богослужения, читать по книгам гражданской и церковной печати и считать.”[1, арк., 412, 412а]
Земські кошти в кожній недільній школі були розподілені за єдиним зразком: вчителю математики, письма і читання – 30 крб. на рік, викладачу Закону Божого – 15 крб. на рік і 15 крб. на придбання навчальних посібників. Інспектор народних училищ вважав суму в 60 крб. недостатньою, тому повітова управа на його прохання внесла восени 1897 р. клопотання перед земськими зборами про збільшення зарплати вчителям до 45 крб. на рік; введення другої вчительської ставки в кошторис для Верхнє-Сироватської недільної школи, де в 1897 р. навчалось більше 100 учениць. Управа просила у зборів дозволу на відкриття ще п’яти недільних шкіл і пропонувала закласти у кошторис повітового земства на 1898 р. 1170 крб. на потреби недільних шкіл.[2, арк. 412а]
Хоча головним завданням недільних шкіл було навчання основам православ’я і формування християнської моралі, священики відмовлялись працювати в таких школах. Інспектор народних училищ повідомляє земським зборам у вересні 1897 р. що „никто из отцов законоучителей епархиальным начальством в должности до настоящего времени не утверждён, несмотря на моё о том представление от 22 января 1897г. За № 89. Отец Благочинный первого округа Сумского уезда отношением от 4 июня 1897г. За № 569 уведомил меня, что священники Раевский и Черниговский не изъявили согласия быть законоучителями в воскресных школах Велико-Бобрицкой и Локнянской.”[3, арк.413]
На засідання земських зборів управа підготувала аналіз стану справ у кожній недільній школі за півріччя 1896-1897 навчального року. Це дає можливість скласти деяке уявлення про навчальний процес. В Битицькій недільній школі навчались 39 учениць віком від 13 до 35 років. Навчальних днів було 11. За цей досить короткий час учениці „прошли молитвы из курса первого года обучения; из священной истории Нового Завета – Рождество, Введение в храм, Благовещение, Успение Пресвятой Девы Марии; по русской грамматике ученицы изучили 12 звуков из которых составляли по разрезному алфавиту и читали односложные и двухсложные слова, разлагая эти слова на звуки, писали их; по арифметике выучились писать цифры до 10, считали устно до 50, ознакомлены со знаками «прибавить», «отнять», «равно», упражнялись в решении несложных задач в пределах 50”.[4, арк .414 -415а]
У Велико-Бобрицькій школі навчалось 24 учениці віком від 12 до 14 років, навчальних днів було 12. За цей час вони вивчили російську абетку, навчились розбирати за звуками прості слова, писати всі букви і записувати окремі прості слова; по арифметиці – рахувати до 100, записувати ці цифри, робити прості дії додавання і віднімання в межах 20.
У Верхнє-Сироватській школі учениць було найбільше (102) і тому управа вирішила виділити для неї дві вчительських ставки. Вік учениць коливався від 11 до 24 років, навчальних днів було 11. За ці дні по Закону Божому пройдено молитви і свята; письмо і читання вивчались за букварем Добровольського, навчились писати і розбирати прості слова, писати їх під диктовку;по арифметиці прямий і зворотний рахунок одиницями до 10, рахунок десятками до ста, дії на додавання і віднімання в межах десятка.
У Ворожбянській школі учениць було 21 віком від 13 до 20 років, у Низівській – 45 віком від 13 до 18 років Писарівській – 25 віком від 13 до 18 років, в Річанській 45 віком від 12 до 50 років, в Тимофіївській – 31 віком від 13 до 35 років, в Улянівській – 27 віком від 12 до 16 років. Навчальних днів було від 11 до 14, обсяг матеріалу з арифметики, письма, читання освоєно майже одноковий у всіх школах.[4,арк.413 -416]
Таким чином можна зробити висновки, що в селі дівчатка або зовсім не мали, або рано „виходили зі шкільного віку”, бо недільні школи були саме для таких. Уже з 11-13 років вони працювали, бажання навчитись читати і писати приводило їх до недільних шкіл. Таке бажання мали і жінки більш солідного віку (в Річанській школі були учениці 46, 48, 50 років). Слід зазначити, що психологія тодішнього села на перше місце ставила не освіченість жінки, а її вміння вести домашнє господарство, працювати на городі, в полі, прясти, ткати, шити. І те, що інспектор в своїй доповіді земській управі відзначав, як „сочувствие со стороны сельского населения воскресным женским школам, а отсюда потребность в их увеличении”, дає підставу цілком впевнено сказати, що земські недільні школи завоювали той авторитет, яким не користувались у населення парафіяльні школи. Вони відігравали значну роль у підвищенні грамотності і збереженні національно-релігійної свідомості народу.
Джерела та література:
1. ДАСО, ф. 2, оп. 1, спр. 4, арк. 412-412а
2. ДАСО, ф. 2, оп. 1, спр. 4, арк. 412а
3. ДАСО, ф. 2, оп. 1, спр. 4, арк. 413
4. ДАСО, ф. 2, оп. 1, спр. 4, арк. 413-416
5. Барабой А.З. Харьковско – Киевское революционное общество 1856-1860гг. Збірник „Исторические записки”, т. 52 – М., 1955, с. 265-273
6. Сірополко С. Історія освіти на Україні. – Л., 1937, с. 17-21, 21-24
