У 1917 р. есмінець “Завидний” вийшов у море під українським прапором. Після проголошення УНР майже половина кораблів флоту підняла українські прапори. Перший і оригінальний прапор було вивезено з Києва під час евакуації центральних установ. Сьогодні реліквія зберігається в США.
“Час іде, але ми, українці, мусимо ніколи не забувати, що Чорне море – Українське море, що без нього не може бути Української Самостійної Великої Держави, і тому мусимо глибоко вірити, що з повстанням Української Держави на Чорному морі знову замайорять українські воєнні і торговельні прапори”, – ці слова належать Святославу Шрамченку, старшому лейтенанту Військово-морського флоту УНР.
Доля славного нащадка козацького роду овіяна легендами. Йому судилося бути в числі перших будівничих відродженого українського флоту в 1917-1920 роках. Він бачив війни, революції, на його очах змінювалися уряди: Центральна Рада, Гетьманщина, Директорія. У найвідповідальніші часи державотворення, він ставав їх активним учасником.
Вимушена еміграція у двадцятих роках минулого століття довжиною у 28 років розтягнулася країнами Європи, наступних десять років його пристанню стала Філадельфія.
Святослав Шрамченко народився 3 травня 1893 р. у м. Баку. Освіту здобув у гімназії в Києві, на юридичному факультет Санкт-Петербузького університету та курсах гардемаринів флоту (1917).
У добу революції служив на Балтиці мічманом, допомагав лейтенанту Михайлу Білінському українізувати екіпажі Балтійського флоту, на якому служило 12 тисяч українців. Для цього було створено Український військово-морський штаб Балтійського флоту. Після важких перемовин з військовим міністром Тимчасового уряду, 12 жовтня 1917 року, синьо-жовті прапори було урочисто піднято на крейсері “Светлана” та ескадрених міноносцях “Україна” і “Гайдамак”.
Українізація охопила і Чорноморський флот. У липні 1917 р. есмінець “Завидний” вийшов у море під українським прапором, а у жовтні на кораблях почали створюватися українські військові ради. На бік Центральної Ради перейшли 9 лінкорів, 7 крейсерів, 18 есмінців, 14 підводних човнів, 16 сторожових та посильних кораблів, 11 військових транспортів і плавбаз. Крім того, Центральну Раду визнали штаб флоту, всі військові підприємства й установи, берегові фортифікаційні споруди. Після проголошення УНР 19 листопада 1917 р. майже половина кораблів флоту підняла українські прапори, а в Севастополі відбувся військовий парад.
Есмінець “Завидний”
Прибувши до Києва, Святослав Шрамченко у січні 1918 р. поступив на службу до Генерального секретаріату морських справ, який очолював Дмитро Антонович. Як старший ад’ютант, Шрамченко бере участь у підготовці закону “Про Український державний флот”, стає головою міжвідомчої комісії при морському міністерстві з вироблення українських державних прапорів, розробляє флотську символіку.
14 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Тимчасовий закон про флот УНР. У його другому параграфі зазначено, що “прапорами Української Військової Фльоти є полотнище в двох – блакитному і жовтому – кольорах. В кряжі блакитного кольору – історичний золотий тризуб з білим внутрішнім полем у ньому”. На жаль, цей прапор не дійшов до флоту, бо в Києві вибухнуло більшовицьке повстання…
Прапор Українського військового флоту.
Оригінальний експонат Українського Національного Музею в Чикаго
В Українському національному музеї в Чикаго зберігаються рукописи Святослава Шрамченка. З них можна довідатися про пам’ятні події кінця квітня 1918 року.
“Тим часом у Севастополі на Чорноморській фльоті кипіло,– згадував старший лейтенант Шрамченко. – На кораблях повівали різні прапори: червоні, українські і навіть чорні (анархістів), при чому майже щодня ці прапори змінювалися, бо збаламучені матроси на чисельних мітингах міняли свої національні переконання. Панував “нормальний” революційний непорядок… Матроси, щоб положити край безвладдю на фльоті, а не з бажання схоронити власне життя, звернулися через своїх старшин до командуючого фльотою наново перебрати владу та піднести український прапор.
29 квітня 1918 року був чудовий день. Севастопольський рейд вилискував як дзеркало. В год. 16. флягманський корабель Чорноморської фльоти, лінійний корабель “Юрій Побідоносець” з наказу командуючого фльотою підніс сигнал: “Фльоті підняти український прапор!” На більшости кораблів почулася команда: “Стати до борту!”. На цю команду, по-старому, як це було в бойовій Чорноморській Фльоті, не розбештаній ще революцією, стали моряки вздовж борту лицем до середини корабля.
“На прапор і гюйс – струнко! Український прапор піднести!”
І опали червоні та чорні шмати. Під сурми і свист підстаршин-моряків злетіли угору матроські кашкети, піднеслися над цілою Фльотою синьо-жовті прапори і залопотіли в повітрі. “Розійтись.Продовжувати працю!” – пролунала команда.
Експонати Українського Національного Музею в Чикаго
Цей день, 29 квітня 1918 р., коли в год. 16 ціла Чорноморська Фльота виявила свою приналежність до своєї матері-України, став найвидатнішим днем Української Державної Фльоти і святом Українського моря” (мову оригіналу збережено). Того дня до влади у Києві прийшов Гетьман України Павло Скоропадський. Згодом він затвердив прапор Українського військово-морського флоту.
“Перший і оригінальний прапор цього зразку” Святослав Шрамченко, на той час ад’ютант міністра Військово-морського флоту, вивіз з Києва під час евакуації центральних установ. Прапор мандрував з ним дорогами України, Польщі, Німеччини, США. 1955 року Святослав Шрамченко передав реліквію Українському музеєві в Каліфорнії (м. Онтаріо), який заснував Каленик Лисюк. У серпні 1958 р. відбулася злука музеїв і прапор було передано Українському Національному Музею в Чикаго, який постав у 1952 році. Тут – жива історія нашого народу, його традиції, героїчний дух ХХ століття.
Особисті речі Святослава Шрамченка
Експонати Українського Національного Музею в Чикаго
Тепер прапор, якому виповнюється 95 років, можна побачити в експозиції Визвольних змагань у цьому музеї. “Це безумовно перша історична українська корогва не лише при новітній українській фльоті, але й у новій українській армії”, – так написав в історичному нарисі Святослав Шрамченко. Поруч – військовий морський плащ С. Шрамченка, його морський кортик, старшинські пагони, колекція ґудзиків для уніформ українських моряків. Цінними є й матроські стрічки із назвами кораблів, що присягли на вірність Україні.
Святослав Шрамченко
Фото з архіву Українського Національного Музею в Чикаго
Останні 10 років Святослав Шрамченко прожив у Філадельфії. Багато писав. Його перу належать численні публікації з військової мемуаристики, а саме: “Піднесення українського прапору в Чорноморській флоті”, “Нарис подій в Українській Чорноморській фльоті в рр. 1918 – 1920”, “Українські воєнно-морські школи 1918 – 1920 рр.”, “Закон про українську фльоту та його виконавці” та інші. Шрамченко був одним з найвідоміших філателістів у світі. Надавав великої ваги і справі українського музейництва в діаспорі.
Ветеран часто бував біля моря, вслухався у грізний клекіт океанських хвиль, що розбивались об скелі американського континенту, думками повертався до України… Стомлене чужиною серце Святослава Шрамченка перестало битися 24 червня 1958 року.
У своєму Заповіті будівничий Українського флоту писав:
“Кожна Держава, яка хоче бути самостійною і незалежною у всіх галузях свого державного життя та відігравати поважну ролю серед великих Держав, мусить мати своє власне море, – мусить панувати на тому морі, яке омиває її береги, мусить захищати своє побережжя… Наша Україна має всі дані бути великою Державою!”.
Зоря творців Українського флоту яскраво світить над Чорним морем, благословляючи нове покоління військово-морських сил України на подвиги.
Марія Климчак, куратор Українського Національного Музею в Чикаго (США) спеціально для Сумського історичного порталу
Джерело: http://vidia.org/2013/11047
