Летів яструб через поле та й сів на стовп, закопаний посеред майдану нового козацького поселення. Так говорить одна з легенд про походження назви села.
Минали роки, десятиліття, відколи тут у кінці XVII століття осіли перші вихідці з Правобережної України. Поступово втративши козацькі привілеї, вони перетворювалися на звичайних селян або наймитів строганівських економій, хутора Степного, села Овчарного та інших маєтків. Сіре, буденне життя і таке ж непримітне село.
Та раптом у 1905 році про нього заговорили не тільки в Харківській губернії, а й по всій Російській імперії. Події в Яструбиному кілька разів висвітлювали паризькі і женевські газети.
Першим селянським виступом в Україні під час революції 1905 – 1907 років були події у Глухівському повіті. Тоді в ніч на 23 лютого 1905 року було здійснено напад на цукрорафінадний завод і маєток Терещенка в хуторі Михайлівському[1]. А протягом тільки першої половини того ж року сталося вже 1851 подібне повстання. Восени селянський рух в Україні охопив 64 повіти з 94, а протягом жовтня – грудня відбулися виступи більш, ніж у 2100 селах з населенням понад 2 млн. осіб.
Селянські виступи у нашому краї були або організовані українськими партіями (РУП, УРДП, УСДРП), які діяли в Глухівському, Конотопському, Роменському, Кролевецькому, Охтирському повітах, або виникали стихійно. Що ж до більшовицького впливу, то він, як писалося в радянських дослідженнях, нібито виявився у діяльності єдиної сумської групи РСДРП “Факел”. Одночасно соромливо замовчувався той факт, що “Факел” була не більшовицькою, а меншовицькою групою, і її керівництво після 1917 року репресували[2]. Отож у Сумах і Сумському повіті провідною революційною силою були не більшовики, а місцеве відділення Селянської Спілки, яке очолював Антон Петрович Щербак – постать досить неординарна. Виступаючи на мітингах у Сумах, Щербак говорив українською мовою, ставлячи перед владою не тільки соціальні, але й національні вимоги. Найближчими соратниками Щербака були селяни Яструбиного: Юхим Зленко, Никанор Зякун, Микита Мозковий, Степан Коноваленко, а ще один житель – Іван Маркович Шевченко в 1905 році був делегатом нелегального з`їзду Революційної Української Партії, що проходив у Києві.
В середині жовтня цього ж року вони організували в економії хутора Степного Яструбинської волості страйк з вимогами поліпшити умови життя і праці. Управитель маєтку Зубер викликав війська, але це ще більше розпалило бунтівників[3]. Близько 20 осіб вирушило до села Морочі, де революційною групою селян керував молотобоєць Кузьма Криловецький. Зібрався мітинг працівників двох економій, який переріс у страйк, що тривав 10 днів. Навіть викликані з Сум війська не вплинули на селян, тому адміністрація економій змушена була піти на поступки.
24 жовтня 1905 року в Яструбиному на майдані було скликано мітинг. Село оголосило себе незалежною республікою, обрало свою владу – комітет з семи чоловік: Криловецького, Зленка, Коноваленка, Зякуна, Осадчого, Шевченка. Було вигнано представників царської влади, закрито “монопольку” (шинок). Керівники повстання були молодими людьми: Кузьмі Криловецькому щойно виповнилось двадцять два роки, приблизно такого ж віку був Юхим Зленко. Членові комітету Якову Осадчому, як і його другові – поету Андрію Кобелецькому, було 17.
Нова влада вирішила відібрати землю в поміщиків, скасувала податки і зажадала повернення податків, сплачених за останні 15 років. На місце волосного старшини призначено Юхима Зленка, який використав 5 тис. крб., що лежали в касі частково на придбання зброї, а частково на допомогу нужденним селянам. Для охорони порядку в селі і волості яструбинці створили бойову дружину. Вона брала участь і в придушенні виступів чорносотенців у Сумах. До речі, місто було умовно поділене на 20 дільниць, які патрулювалися групами революційних селян. Зроблено спробу заарештувати навіть справника Войцехівського – найвищого на той час представника влади у Сумському повіті.
На короткий час вся влада в повіті опинилася в руках повсталих селян. На мітингу в Сумах яструбинці оприлюднили свої вимоги. Вони стосувалися поліпшення умов життя, вирішення земельного питання. Окремим пунктом у кожному селі вимагали створення української школи, а в Сумах – української гімназії.
Події в повіті починають набирати загрозливих для уряду масштабів. 23 грудня до Сум прибуває 10а кавалерійська дивізія. Її командир, генерал-майор Ходорович, був призначений тимчасовим губернатором Сум і повіту. Він запроваджує військовий стан, а 27 грудня посилає до Яструбиного каральний загін.
Село чекало на карателів… Під`їзди до Яструбиного було забарикадовано возами і боронами, перевернутими догори зубами. В кузні виготовлялися “часники” – залізні кулі з гостряками, щоб кидати коням під ноги.
У першому бою селяни поранили кількох карателів і війська відступили. Наступного дня наступ очолював сам шеф жандармів Краснощоков. На барикадах повсталі відважно захищалися і відбили всі атаки. Тоді кіннота помчала городами, щоб прорватись на вулиці через двори. І тут у бій пішли жінки – дружини й сестри тих, хто був на барикадах. Вони з кочергами і вилами нападали на драгунів, кидали під ноги коням палиці. Так вибили із сідла і потовкли самого Краснощокова.
І все ж сили були нерівними… Коси, вила і рушниці селян на змогли протистояти кулеметам… 2 та 3 січня 1906 року в Яструбиному почалися обшуки і арешти. Пізніше 9 осіб військовий суд засудив до страти через повішення, десятки було відправлено на заслання, багатьох закатували без суду у Харківській Холодногорській тюрмі. Страти на той час були такими частими, що кат, який брав з “казни” по 100 крб. за голову, знизив ціни через конкуренцію до 5 крб. Так розправились сатрапи Миколи II – Кривавого з селянами, які виступили на захист національної і людської гідності. Про це треба пам`ятати тим, хто сьогодні оголошує царя “святим”, та влаштовує хресні ходи з його іконами.
Та недовго переможці святкували. Вже 28 червня 1906 року надходить повідомлення про виступи селян Руднівки, Рогізного, інших сіл[4]. Напади на економії та роздачу найбіднішим селянам захоплених грошей проводить зі своїм загоном річанський отаман Сергій Бага. За його голову поліція обіцяла 1000 крб. Потрапивши через зрадника у пастку, він три дні відстрілювався від жандармів у центрі Білопілля і героїчно загинув, спалений живцем у кам`яному льоху.
По різному склалися долі учасників тих подій. Керівники “республіки” Кузьма Криловецький і Юхим Зленко перейшли в підпілля, але згодом були заарештовані і заслані до Сибіру. Антон Щербак 
(на фото – в царській тюрмі у 1905-1906 рр.[5]) прожив довге і буремне життя революціонера. У 1917му він одним із перших на Сумщині організував збори на підтримку Української Центральної Ради[6].
Молодий поет Андрій Кобилецький, захоплений жандармами 1907 року, загинув у Лебединській тюрмі. Помер від знущань катів, залишивши нам прощальні, але оптимістичні рядки своєї поезії:
Ще буде, й буде і сліз, і горя,
Та прийде, прийде жаданий час,
Здобудуть люди Вкраїни волю,
Тоді й згадають вони про нас…[7]
