Ма­ло­ві­до­мою сто­рі­н­кою по­лі­тич­ної іс­то­рії Укра­ї­ни кі­н­ця 50-х рр. XVII ст. є пе­ре­біг во­єн­них дій укра­ї­н­сь­ко-­ро­сій­сь­кої вій­ни 1658—1659 рр.1 на Сі­ве­р­щи­ні та мі­с­це Глу­хо­ва й глу­хів­сь­ких ко­за­ків у тих по­ді­ях.

Пі­с­ля то­го, як у че­р­в­ні 1658 р. в Укра­ї­ну всту­пив 15-ти­ся­ч­ний ро­сій­сь­кий екс­пе­ди­цій­ний ко­р­пус на чо­лі з око­ль­ни­чим кн. Г.Г.Ромодановським2, роз­в‘я­за­в­ши сво­ї­ми ді­я­ми укра­ї­н­сь­ко-­ро­сій­сь­ку вій­ну, ге­ть­ман І.­Ви­гов­сь­кий роз­по­чи­нає під­го­то­в­ку до по­хо­ду в при­ко­р­дон­ні ра­йо­ни Мо­с­ков­сь­кої дер­жа­ви з ме­тою зму­си­ти цар­сь­кий уряд ви­ве­с­ти свої вій­сь­ка з Укра­ї­ни.

На­при­кі­н­ці сер­п­ня 1658 р. ге­ть­ман І.­Ви­гов­сь­кий з Чи­ги­рин­сь­ким, Ко­р­сун­сь­ким, Ір­к­лі­їв­сь­ким, Чер­ка­сь­ким, Пе­ре­яс­лав­сь­ким, При­лу­ць­ким пол­ка­ми та 20 тис. та­тар при­хо­дить у при­ко­р­дон­ні ра­йо­ни і у пе­р­ших чи­с­лах ве­ре­с­ня роз­по­чи­нає об­ло­гу ро­сій­сь­ко­го при­ко­р­дон­но­го мі­с­та Ка­м‘я­не3.

Сі­вер­сь­кі ко­за­ки на чо­лі з ні­жин­сь­ким пол­ко­в­ни­ком Г. Гуляницьким та че­р­ні­гів­сь­ким О. Силичем на­при­кі­н­ці сер­п­ня 1658 р. сто­я­ли під Че­р­ні­го­вом на Де­с­ні4. Во­ни і роз­по­ча­ли вій­сь­ко­ві дії на риль­сь­ко­му та сі­вер­сь­ко­му на­пря­мах. Осо­б­ли­вою ак­ти­в­ні­с­тю тут ви­рі­з­ня­лись глу­хів­сь­кі ко­за­ки. В остан­ніх чи­с­лах сер­п­ня — на по­ча­т­ку ве­ре­с­ня во­ни вчи­ни­ли ряд на­па­дів на ро­сій­сь­кі при­ко­р­дон­ні се­ла Сев­сь­ко­го, Риль­сь­ко­го та Пу­ти­вль­сь­ко­го по­ві­тів: Шали­гі­но, Ста­ри­ко­во, Ко­зи­но, Кру­пець, По­по­вкі­но, Хо­ти­виж5 та ін. Ці на­па­ди, як роз­по­вів на до­пи­ті у риль­сь­ко­го воє­во­ди Ф. Хитрова по­ло­не­ний глу­хів­сь­кий ко­зак, здій­с­ню­ва­лись з ме­тою ві­ді­гна­ти ху­до­бу і ко­ней на ста­цію Ні­жин­сь­ко­му пол­ку, який го­ту­ва­в­ся до по­хо­ду в Ро­сі­ю6.

          Ні­жин­сь­кий полк мав пе­ре­пра­ви­тись че­рез р. Сейм на Бі­лі Бе­ре­ги, а Че­р­ні­гів­сь­кий — че­рез р. Клевень (бу­ло на­ка­за­но го­ту­ва­ти пе­ре­во­зи7) із за­га­ль­ним на­пря­мом на­сту­пу на Пу­тивль — Рильськ. То­ді ж роз­по­ча­лась кон­це­н­т­ра­ція укра­ї­н­сь­ких військ бі­ля ко­р­до­ну. У Кро­ле­вець при­йш­ло 700 кін­них ко­за­ків (при­хід пі­хо­ти очі­ку­ва­ли), а в Глу­хів — 600 [8].

          Вій­сь­ка, очо­лю­ва­ні ге­ть­ма­ном, ма­ли ді­я­ти пів­ден­ні­ше сі­вер­сь­ких ко­за­ків у на­пря­мі: Не­дри­гай­лів — Ка­м‘я­не — Оле­ш­ня — Су­ми — Бєл­го­род, об­хо­дя­чи Бєл­го­ро­д­сь­ку сму­гу з пів­но­чі9. Не­вда­лі шту­р­ми Ка­м‘я­но­го та ін­шої ро­сій­сь­кої при­ко­р­дон­ної фо­р­те­ці — Оле­ш­ні10 зму­шу­ють І.­Ви­гов­сь­ко­го ві­ді­йти в глиб кра­ї­ни.

11 жо­в­т­ня ге­ть­ман прибуває у Чи­ги­ри­н. У сто­ли­ці він ді­з­на­єть­ся, що офі­цій­но ого­ло­ше­ний зра­д­ни­ком і що в Сев­сь­ку в по­хід про­ти ньо­го зби­ра­ють­ся цар­сь­кі вій­сь­ка11. З огля­ду на ці об­ста­ви­ни Ви­гов­сь­кий на­ка­зує пол­ко­в­ни­кам Г. Гуляницькому та П. Дорошенку при­кри­ти пі­в­ні­ч­но­-схі­д­ну ча­с­ти­ну укра­ї­н­сь­ко­го ко­р­до­ну з бо­ку Сев­сь­ка, Риль­сь­ка і Пу­ти­в­ля, ста­в­ши від­по­ві­д­но у Глу­хо­ві і Нов­го­род-­Сі­вер­сь­ко­му Ні­жин­сь­ко­го пол­ку та Ко­ри­бу­то­ві При­лу­ць­ко­го пол­ку12.

20 жо­в­т­ня з при­ко­р­дон­ної Ох­ти­р­ки в Укра­ї­ну всту­пає 20-ти­ся­ч­не ро­сій­сь­ке вій­сь­ко на чо­лі з кн. Г.Г.Ро­мо­да­нов­сь­ким13. Око­ль­ни­чий мав ви­рі­ши­ти два го­ло­вних за­вдан­ня: вста­но­ви­ти вій­сь­ко­вий ко­н­т­роль над пів­ден­ни­ми і центра­ль­ни­ми ра­йо­на­ми Лі­во­бе­реж­жя та за­без­пе­чи­ти пе­ре­об­ран­ня на мі­с­це І.­Ви­гов­сь­ко­го під­ко­н­т­ро­ль­но­го Мо­с­к­ві ге­ть­ма­на.

Вій­сь­ка Ро­мо­да­нов­сь­ко­го за­йма­ють Мир­го­род, Лу­б­ни та ряд ін­ших укра­ї­н­сь­ких міст. Бій під Пи­ря­ти­ном та трьох­ти­ж­не­ва об­ло­га Ва­р­ви ро­сій­сь­ким вій­сь­ком у ли­с­то­па­ді 1658 р.14. не да­ють жо­д­ній із сто­рін ви­рі­ша­ль­ної пе­ре­ва­ги.

Пі­с­ля цих бо­їв ос­но­в­ні ро­сій­сь­кі си­ли 2 гру­д­ня при­хо­дять у Ло­х­ви­цю з на­мі­ром там пе­ре­зи­му­ва­ти, а ге­ть­ман­сь­кі вій­сь­ка про­тя­гом усьо­го гру­д­ня здій­с­ню­ють ре­гу­ля­р­ні спро­би ви­би­ти Ро­мо­да­нов­сь­ко­го з мі­с­та15.

У гру­д­ні 1658 р. вій­сь­ко­ві дії на те­ри­то­рії Вій­сь­ка За­по­ро­зь­ко­го від­бу­ва­лись не ли­ше в ра­йо­ні Ло­х­ви­ця — Ро­м­ни, а й у пів­ні­ч­них ре­гі­о­нах Вій­сь­ка За­по­ро­зь­ко­го. Брян­сь­кий воє­во­да сто­ль­ник П.І­.­Го­ду­нов хо­див у по­хід під ко­н­т­ро­льо­ва­ний ко­за­ка­ми бі­ло­ру­сь­ко­го пол­ко­в­ни­ка І.­Не­чая Ро­с­лавль та ра­зом із про­мо­с­ков­сь­ки на­ла­ш­то­ва­ни­ми ко­за­ка­ми І.­І­с­к­ри брав у об­ло­гу м. По­чеп Ні­жин­сь­ко­го пол­ку16.

          Глу­хів­сь­кі ко­за­ки, по­бо­ю­ю­чись роз­орен­ня мі­с­та вій­сь­ком кн. Ф. Ф. Куракіна, яке сто­я­ло у Сев­сь­ку й згі­д­но з цар­сь­ким на­ка­зом ма­ло йти на з’єд­нан­ня з вій­сь­ком кн. Ромодановського, від­пра­ви­ли у Севськ до Ку­ра­кі­на сво­їх по­сла­н­ців — С. Чорного та О. Заруцького. За рі­шен­ням ра­ди у Глу­хо­ві во­ни про­си­ли воє­во­ду не при­хо­ди­ти на них вій­ною, ви­сло­ви­ли ба­жан­ня глу­хі­в­чан бу­ти цар­сь­ки­ми під­да­ни­ми й при­ся­г­ну­ли за мі­с­то. У від­по­відь на це Ку­ра­кін по­слав у Глу­хів 50 стрі­ль­ців на чо­лі з пол­ко­в­ни­ком і стрі­ле­ць­ким го­ло­вою А. Лопухіним та ма­йо­ром О. Золотиловим. Про­те, по­ки йшли пе­ре­го­во­ри, у Глу­хо­ві, оче­ви­д­но, взя­ли верх про­ти­в­ни­ки уго­ди з Мо­с­к­во­ю. То­му при­бу­лих стрі­ль­ців роз­збро­ї­ли й бі­ль­шу ча­с­ти­ну з них роз­стрі­ля­ли, а Ло­пу­хі­на із Зо­ло­ти­ло­вим від­пра­ви­ли до ге­ть­ма­на17. За ін­шою ін­фо­р­ма­ці­єю їх від стра­ти “ви­про­сив” глу­хів­сь­кий про­то­піп І. А. Шматковський.

До­ві­да­в­шись про та­кий роз­ви­ток по­дій, кн. Куракін всту­пає на те­ри­то­рію Укра­ї­ни і бе­ре Глу­хів у об­ло­гу. За­пе­к­ла обо­ро­на мі­с­та й від­мо­ва ко­за­ків зда­ти Глу­хів зму­си­ли Ку­ра­кі­на зня­ти об­ло­гу. Спу­с­то­ши­в­ши Глу­хів­сь­кий по­віт, він ви­ру­шає під Ло­х­ви­цю на з’єд­нан­ня з кн. Ромодановським, а глу­хів­сь­кі ко­за­ки зно­ву роз­по­чи­на­ють на­па­ди на Сев­сь­кий по­віт18.

У січні-березні 1659 р. гетьман І.Виговський здійснює новий похід у прикордонні райони Лівобережжя з метою встановити контроль над ними та вибити російські гарнізони з ряду міст. Це завдання вдалося вирішити лише частково. Якщо Миргород, Хорол, Сорочинці, Ряшівка та деякі інші міста здались гетьманським військам, то Зіньковом та рядом інших міст гетьману оволодіти не вдалося19.

Вступ в Україну 29 березня 1659 р. 70-тисячної російської армії на чолі з боярином кн.О.М.Трубецьким20 свідчив, що Москва готова відстоювати належність України до Московської держави навіть у великій війні.

Кі­нець бе­ре­з­ня та пе­р­ша по­ло­ви­на кві­т­ня ми­ну­ли у дрі­б­них су­ти­ч­ках та бо­ях між ге­ть­ман­сь­ки­ми вій­сь­ка­ми, з од­но­го бо­ку, і ро­сій­сь­ким вій­сь­ком та за­го­на­ми опо­зи­ці­о­не­рів, з дру­го­го. Зокрема, Г. Гуляницький з Ко­но­то­па та Нов­го­род-­Сі­вер­сь­ко­го по­си­лав сі­вер­сь­ких ко­за­ків на­па­да­ти на се­ла при­ко­р­дон­них Пу­ти­вль­сь­ко­го, Сев­сь­ко­го та Риль­сь­ко­го по­ві­тів21.

З 20 квітня 1659 р. основні сили російської армії беруть в облогу м. Конотоп, який захищали Ніжинський, Чернігівський і Кальницький полки на чолі з сіверським наказним гетьманом Г.Гуляницьким22.

Зосередивши основні зусилля своєї армії на облозі Конотопа, кн. Трубецькой одночасно намагався розширити сферу свого впливу в Україні посилаючи у рейди окремі військові загони: 2 і 12 травня під Борзну, 2 травня — у Хорол, 25 травня – під Ніжин23.

          Укра­ї­н­сь­ке ко­ман­ду­ван­ня, очі­ку­ю­чи при­хо­ду со­ю­з­них військ, із сво­го бо­ку на­ма­га­лось по­сі­я­ти па­ні­ку в ро­сій­сь­ких при­ко­р­дон­них ра­йо­нах та ускла­д­ни­ти зв’я­зок Тру­бе­ць­ко­го з Пу­ти­в­лем, а та­кож між Пу­ти­в­лем, Риль­сь­ком і Сев­сь­ком. З ці­єю ме­тою глу­хів­сь­кий на­ка­з­ний пол­ко­в­ник Л. Бут та глу­хів­сь­кий со­т­ник П. Уманець по­си­ла­ли ве­ли­кі ко­за­ць­кі за­го­ни за ро­сій­сь­кий ко­р­дон. 14 тра­в­ня 1659 р. ти­ся­ч­ний за­гін глу­хів­сь­ких ко­за­ків “по­во­ю­вав” се­ла Ка­пу­с­ті­но, Жо­ро­в­ле­в­ка, Ту­р­ки, Ка­ни­гі­но, Стре­мо­у­хо­во між Риль­сь­ком і Сев­сь­ком “і ба­га­тьох по­ві­то­вих лю­дей в тих се­лах по­би­ли і в по­лон по­бра­ли, і кін­сь­кі та­бу­ни і ху­до­бу ві­ді­гна­ли”, а 20 тра­в­ня ти­ся­ч­ний ко­за­ць­кий за­гін спа­лив с. Берюх Пу­ти­вль­сь­ко­го по­ві­ту. Се­ла Су­ле­шо­ве і По­га­ри­чі від по­ді­б­ної до­лі вря­ту­вав вча­с­ний під­хід пу­ти­вль­сь­ко­го воє­во­ди з ра­т­ни­ми лю­дь­ми. Па­ра­ле­ль­но з ци­ми за­го­на­ми у Сев­сь­кий і Риль­сь­кий по­ві­ти був та­кож по­сла­ний 3-ти­ся­ч­ний за­гін кін­них ко­за­ків. У са­мо­му Глу­хо­ві на той час сто­я­ло 8 тис. ко­за­ків, що спра­в­ля­ло до­да­т­ко­вий пси­хо­ло­гі­ч­ний тиск на ро­сій­сь­ких при­ко­р­дон­них воє­вод, які від­пра­ви­ли свої го­ло­вні си­ли з кн. Трубецьким в Укра­ї­ну, осо­б­ли­во на риль­сь­ко­го воє­во­ду кн. І. Волконського, у роз­по­ря­джен­ні яко­го бу­ло ли­ше де­кі­ль­ка сот умо­в­но боє­зда­т­них ра­т­них лю­дей24.

Не­до­оці­н­ка Тру­бе­ць­ким ва­ж­ли­во­с­ті за­хо­п­лен­ня Ні­жи­на, ку­ди він по­слав не­до­ста­т­ньо сил, на на­шу ду­м­ку, бу­ла од­ні­єю з го­ло­вних по­ми­лок ро­сій­сь­ко­го ко­ман­ду­ван­ня в цій вій­ні. Адже в ра­зі ово­ло­дін­ня Ні­жи­ном та з’єд­нан­ня військ ки­їв­сь­ко­го га­р­ні­зо­ну і ар­мії Тру­бе­ць­ко­го угру­пу­ван­ня ге­ть­ман­сь­ких військ у ра­йо­ні Глу­хо­ва ви­яв­ля­лось від­рі­за­ним від центра­ль­них та пів­ден­них ра­йо­нів Вій­сь­ка. У цьо­му ви­па­д­ку ге­ть­ман­сь­кий уряд фа­к­ти­ч­но втра­чав зв’я­зок з пів­ні­ч­ни­ми ра­йо­на­ми Лі­во­бе­реж­жя, які йо­го під­три­му­ва­ли, що мо­г­ло ка­та­с­т­ро­фі­ч­но впли­ну­ти на по­да­ль­ший пе­ре­біг ка­м­па­ні­ї.

          Тим ча­сом пу­ти­вль­сь­кий і сев­сь­кий воє­во­ди роз­по­ча­ли ак­ти­в­ні во­єн­ні дії про­ти при­ко­р­дон­них міст Ні­жин­сь­ко­го пол­ку. У пе­р­ших чи­с­лах че­р­в­ня кн. Г. Д. Долгорукий з 1100 ра­т­ни­ми лю­дь­ми під­сту­пив до Глу­хо­ва і по­чав ве­с­ти до мі­с­та ша­н­ці, 6 че­р­в­ня до мі­с­та пі­ді­йшов і М. М. Дмитрієв зі сво­їм вій­сь­ком. Про­те мі­с­ни­ць­кі чва­ри з сев­сь­ким воє­во­дою, не­до­ста­т­ність сил та по­стій­ні ви­ла­з­ки “глу­хів­сь­ких си­ді­ль­ців” до йо­го та­бо­ру зму­си­ли До­л­го­ру­ко­го пі­ти на пе­ре­го­во­ри з глу­хів­сь­ким на­ка­з­ним пол­ко­в­ни­ком Л. Бутом. 15 че­р­в­ня, до­мо­ви­в­шись до цар­сь­ко­го ука­зу утри­му­ва­тись від вза­є­м­них на­па­дів, ро­сій­сь­кі вій­сь­ка від­сту­пи­ли за ко­р­дон. Од­нак під час цьо­го по­хо­ду ро­сі­я­нам 13 че­р­в­ня вда­ло­ся схи­ли­ти м. Короп до від­но­в­лен­ня при­ся­ги ца­рю25.

          Головна доля кампанії вирішувалась під Конотопом, який витримав семидесятиденну облогу. Перемога гетьмана І.Виговського у Конотопській битві 28 червня 1659 р.26 відкривала перед ним широкі перспективи у справі ствердження державного суверенітету України. 4 липня під шаленним тиском козацько-татарських військ знекровлені частини армії кн. Трубецького залишили територію Війська Запорозького, ставши на Білих Берегах у 10 верстах від Путивля27.

          Пі­с­ля ви­гнан­ня з те­ри­то­рії Вій­сь­ка ос­но­в­них ро­сій­сь­ких сил го­ло­вним за­вдан­ням ге­ть­ма­на Ви­гов­сь­ко­го бу­ло зві­ль­ни­ти від ро­сій­сь­ких га­р­ні­зо­нів та со­ю­з­них їм мі­с­це­вих опо­зи­ці­о­не­рів під­ко­н­т­ро­ль­ні їм мі­с­та. То­му союзники при­ймають ком­п­ро­мі­с­не рі­шен­ня щодо подальших дій: ге­ть­ман по­си­лає для під­крі­п­лен­ня в при­ко­р­дон­ні мі­с­та Ні­жин­сь­ко­го пол­ку ко­за­ків Че­р­ні­гів­сь­ко­го пол­ку з пол­ко­в­ни­ка­ми Шу­бою і Го­ло­бу­р­дою та на­каз го­ту­ва­тись до рей­ду у Сев­сь­кий і Брян­сь­кий по­ві­ти Ро­сії (1—8 ли­п­ня в Нов­го­род-­Сі­вер­сь­ко­му сто­я­ло 6 тис. ко­за­ків, Ста­ро­ду­бі — 3 тис., По­га­ру і По­че­пі — по 2 тис.), а хан по­си­лає два за­го­ни та­тар (у 5 і 7 тис. чол.) “во­ю­ва­ти риль­сь­кий і сев­сь­кий по­ві­ти”28.

          Таким чином, можемо зробити декілька висновків. По-перше, українсько-російська війна закінчилась розгромом основних сил царського війська, які вторглись на українську територію, і вигнанням їх за межі України. По-друге, Московська держава внаслідок розгрому своїх військ під Конотопом та татарсько-козацького походу у внутрішні райони країни на початку серпня 1659 р. змушена була відсунути з розряду першочергових завдання встановлення повного військово-політичного контролю над територією Війська Запорозького та розпочати з гетьманом Виговським переговори про “приборкання кровопролиття”. По-третє, м. Глухів і вся Сіверщина займали особливе місце у подіях українсько-російської війни 1658–1659 рр.: це був фактично основний плацдарм гетьмана І.Виговського на Лівобережжі, саме тут протягом усього часу зосереджувались найбільш боєздатні і вірні гетьманському уряду частини, які своїми активними діями не дозволили російським військам зважитись на заглиблення у північні регіони Війська. Глухівські козаки з усіх прикордонних українських міст були найбільш активними і послідовними у протистоянні поширенню московського впливу в Україні.

1. Бу­ль­він­сь­кий А.Г. Укра­ї­н­сь­ко-­ро­сій­сь­ка вій­на 1658—1659 рр.: Ди­се­р­та­ці­я… канд. іст. на­ук. — К.,1988. — 243 с.; Бу­ль­він­сь­кий А. Укра­ї­н­сь­ко-­ро­сій­сь­ка вій­на 1658—1659 рр.: ос­но­в­ні би­т­ви, стра­те­гія, чи­се­ль­ність та склад військ // Укра­ї­на та Ро­сія: про­бле­ми по­лі­тич­них і со­ці­о­ку­ль­ту­р­них від­но­син. — К.: Ін­сти­тут іс­то­рії Укра­ї­ни НАН Укра­ї­ни, 2003. — С.174—218.
2. Ро­сій­сь­кий дер­жа­в­ний ар­хів да­в­ніх ак­тів (да­лі — РДА­ДА). — Ф.210. — Оп.12/2. — Од.зб.602. — Арк.101–102, 150, 166, 170.
3. РДА­ДА. — Ф.229. — Оп.4. — Од.зб.39/2. — Арк.607-609, 613, 620; Ак­ты, от­но­ся­щи­е­ся к ис­то­рии Юж­ной и За­па­д­ной Рос­сии (да­лі — АЮЗР). — СПб., 1863. — Т.4. — С.153, 160, 173.
4. РДА­ДА. — Ф. 210. — Оп. 9. — Од. зб. 292. — Арк. 70—71.
5. Ак­ты Мо­с­ко­в­с­ко­го го­су­дар­с­т­ва (да­лі — АМГ). — СПб.,1894. — Т.2. — С.625—626; АЮЗР. — Т.4. — С.140, 168.
6. АЮЗР. — Т.4. — С.140.
7. РДА­ДА. — Ф. 210. — Оп. 9. — Од. зб. 292. — Арк. 1—2.
8. АМГ. — Т.2. — С.620—621.
9. АЮЗР. — Т.4. — С.140; Гру­шев­сь­кий М.С. Іс­то­рія Укра­ї­ни-­Ру­си. — К.,1936. — Т.Х. — Ч.1. — С.274, 275.
10. АЮЗР. — Т.4. — С.173, 177; РДА­ДА. — Ф.210. — Оп.9. — Од.зб.292. — Арк.97—99; Оп.12/2. — Од.зб.605/4. — Арк.168—175.
11. АЮЗР. — Т.4. — С.192, 195.
12. Там са­мо. — С.193—194, 195.

13. Юж­но­рус­с­кие ле­то­пи­си, от­к­ры­тые и из­дан­ные Н.Бе­ло­зе­р­с­ким. — К.,1856. – Т.1. — С.71; На­ці­о­на­ль­на бі­б­лі­о­те­ка Укра­ї­ни ім­.­В­.­І­.­Ве­р­над­сь­ко­го. Ін­сти­тут ру­ко­пи­сів (да­лі — НБУ­В­.­ІР). — Ф.29. — Од.зб.151. — Арк.166.
14. Бу­ль­він­сь­кий А. Укра­ї­н­сь­ко-­ро­сій­сь­ка вій­на 1658—1659 рр.: ос­но­в­ні би­т­ви, стра­те­гія, чи­се­ль­ність та склад військ. — С.187—190.
15. Там са­мо. — С.192, 194—195.
16. РДА­ДА. — Ф. 210. — Оп. 14/1. — Од. зб. 192/1. — Арк.8—11, 14–19, 24—27, 107—108; АЮЗР. — СПБ.,1872. — Т.7. — С.264.
17. АЮЗР. — СПб.,1892. — Т.15. — С.300; Т.7. — С.264; РДАДА. — Ф. 210. — Оп. 12/1. — Од. зб. 429. — Арк. 263—268.
18. РДАДА. — Ф. 210. — Оп. 12/1. — Од. зб. 429. — Арк.269—270, 350—352; АЮЗР.— Т.7. — С.264, 266.
19. Бульвінський А. Вказ. праця. — С.197—201.
20. Там само. — С.203—204.
21. РДАДА. — Ф. 210. — Оп. 9. — Од. зб. 292. — Арк. 6—7; АЮЗР. — Т.15. — С.356.
22. Бульвінський А. Штурм Ко­но­то­па ро­сі­й­сь­ки­ми ві­й­сь­ка­ми 28—29 кві­т­ня 1659 р. // Киї­в­сь­ка ста­ро­ви­на. — 1997. — №6. — С.142—148.
23. АЮЗР. — Т.4. — С.234—237; АМГ. — СПб., 1901. — Т.3. — С.291—292.
24. РДАДА. — Ф. 210. — Оп. 9. — Од. зб. 292. — Арк. 78—80.
25. Там само. — Арк. 22—29; Оп. 14/1. — Од. зб. 156. — Арк. 95—100, 105—106; АЮЗР. — Т.4. — С.241.
26. Бульвінський А. Ко­но­то­п­сь­ка би­т­ва 1659 р. // Ук­раї­н­сь­кий іс­то­ри­ч­ний жу­р­нал. — 1998. — №3. — С.76 — 83; №4. — С.33 — 43.
27. АЮЗР. — Т.4. — С.239.РДАДА. — Ф. 210. — Оп. 9. — Од. зб. 292. — Арк.6—7, 78—84, 91, 93—94.
    

Опубліковано: Місто Глухів у подіях українсько-російської війни 1658—1659 рр. // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини. Матеріали третьої науково-практичної конференції (16 квітня 2004 р.). — Глухів: РВВ ГДПУ, 2004. — С. 49—54.