Три церкви було в придеснянському с. Собич за всю історію його існування. Перша з них згоріла у великій пожежі, що пронеслася ураганом над селом. Прошарок згарища знаходять копачі нових могильних ям на півтораметровій глибині на краю старого кладовища, що на правому березі річки Довгі Води. Цей куток Собича над ставком зветься Городком на Лисичому грудку. Там був давній Собич, який, за переказом, спалили татари в помсту за побитих селянами здирників данини. Татари винищили селян, вижив лише один старий дід [2].
Назва села Собич походить нібито від урочища Усобич, де колись сталася сутичка, усобиця між Чернігівськими та Новгород-Сіверськими князями [3]. Урочище над річкою Довгі Води перетинається прямим, ближчим до Десни, шляхом з Новгорода-Сіверського на Путивль. Праворуч шляху на високому пагорбі біля джерельного Лебежого озера ледь помітні рештки двох курганів. Можливо у них поховані загиблі у князівській сутичці воїни, хоча собичівці відносять кургани до шведських могил 1708 р.
«Деревня Сопич» при «Большой Путивльской дороге» згадується у переліку володінь Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря, підтверджених грамотою московського царя Івана IV (Грозного) від 6 вересня 1551 р. Також у грамоті згадується Лебеже болото й став, і річка Версула – Вербичівка, ліва притока Довгих Вод [9, с. 145].
31 березня 1671 р. архімандрит Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря Михайло Лежайський надав Івану Голоденку осадний лист на право оселення людей на монастирських землях в урочищі Усобич [5, с. 409]. З того часу з’явилася в Собичі друга в його історії Свято-Михайлівська церква. Вона була невелика за розміром, стояла на піщаному пагорбі-грудку біля святої криниці під вербами в лузі з лівого берега Довгих Вод. Церква простояла майже століття на перехресті трьох доріг – на Новгород-Сіверський, Путивль та Глухів – й була розібрана, а на її місці звели нову велику дерев’яну церкву на цегляному фундаменті. Її було видно з усіх кутків Собича. Красотою храму дуже пишалися селяни. У середині церкву прикрашав настінний живопис, іконостас нараховував з півсотні ікон [4].
За мартирологом втрачених святинь Сумщини, складеним істориком Олегом Миколайовичем Корнієнком, церква Архангела Михаїла в селі Собич була збудована в 1734 р. [6, с. 298]. За даними архітектора Віктора Васильовича Вечерського «Михайлівська дерев’яна церква з дзвіницею у с. Собич зведена у другій половині XVIII ст.» [1, с. 41]. У опису Св. Михайлівської церкви, зробленому під час страхової оцінки її майна 29 червня 1910 р., зазначено, що церква була «построена неизвестно когда» [8, арк. 159].
Церква перебудовувалася тричі – в 1846, 1886 та 1901 рр. [7, с. 19]. У страховому опису 1910 р. вказано лише 1887 р., тоді «церковь была расширенна и обновлена. Здание давнее, прочность посредственная» [8, арк. 159]. Михайлівська однобанна церква стояла на цегляному фундаменті, зовні була обшита тесом і покрашена білою масляною фарбою, усередині також покрашена білою масляною фарбою та розписана живописом. Зверху була покрита залізом, покрашеним зеленою масляною фарбою. Довжина церкви разом із дзвіницею становила 15 сажнів (32 м), ширина – 8 і ¾ сажні (17, 6 м), висота до верху карниза – 3 сажні (6,4 м). Великих вікон нараховувалося 26 шт., малих – 4 шт., дверей зовнішніх стулчастих, обшитих залізом, – 1, одинарних – 1, внутрішніх – 1; дверей зовнішніх стулчастих скляних – 2, внутрішніх стулчастих, обшитих залізом – 3, одинарних, необшитих залізом – 1. Іконостас мав довжину 9 аршин (6,4 м), висоту – 9 аршин (6,4 м), оціночна вартість – 1000 руб. Церква була холодною, не опалювалася. Чотириярусна дзвіниця мала загальну висоту до верху карниза у 3 сажні (6,4 м). Найближча до церкви стороння будівля, громадський амбар, знаходився з південного боку церкви на відстані 12 сажнів (25,6 м). Церква оцінювалась разом з іконостасом та дзвіницею у 8000 руб. [8, арк. 161].
У 1898 р. поряд із церквою було збудовано зі старого матеріалу церковно-причтовий дім (квартира для проживання псаломщика). Його довжина становила 3 сажні (6,4 м), ширина – 2 і 2/3 сажні (5,8 м), висота – 1 та 1/3 сажні (2,8 м). Дім був критий соломою, мав 5 вікон (1 х 0 ,6 м), троє дверей одностулчастих, піч руську та голландську грубку. При домі були рублені сіні та чулан (5,8 х 4,3 х 2,8 м). Страхова вартість дому становила 100 руб. [8, арк. 162].
У дворі церковно-причтового дому стояли доволі старі будівлі, криті соломою: амбар (14,9 х 4,9 х 2,8 м) з колод, з дощатим полом та стелею, при амбарі– навіс дощатий (10,7 х 4,3 х 2,8 м), за ним – два хліва. Перший хлів разом з навісом (15,6 х 4,3 х 2,8 м) був збудований з малих соснових дошок, другий – (10,7 х 4,3 х 2,1 м) теж був дощатим з трьома дверима. Страхова вартість цих будівель становила 50 руб. [8, арк. 164].
Загальна вартість застрахованого церковного майна у 1910 р. становила 8150 руб. Страхову оцінку зробили: замісник благочинного 4-го округу Кролевецького повіту священик Григорій Кучеровський та священики Михайло Савицький, Михайло Вербицький, Олександр Проклавицький, псаломщик Ілля Бондаревський, церковний староста селянин Собича Йосип Мирославович Закотей (за нього неграмотного розписався Мина Шалда), представники приходу – селянин Іван Малашенко та козак Павло Філон [8, арк. 165].
У 1913 р. збудували при церкві новий дім (квартиру для псаломщика) (8,5 х 6,4 х 2,8 м) з соснового бруса, покрили залізом. Дім мав дощату підлогу та дощату тиньковану стелю. У ньому було 8 вікон (1,1 х 0,7 м), одна піч руська, друга – голландська [8, арк. 168]. Страхову оцінку нового дому в 700 руб. зробили в 1913 р.: замісник благочинного 4-го округу священник Федір Денисенко, приходський священик Михайло Савицький, священик села Клишки Митрофан Коривецький, в. о. псаломщика Арсеній Пономаренко, церковний староста селянин Собича Йосип Закотей (за нього неграмотного розписався Мина Шалда), представники приходу – козаки Антон Кругляк та Захар Кузьменко [8, арк. 169].
У 1929 р. більшовики закрили собицьку церкву. У 1932 р. комсомольці здерли з неї хрести, скинули з дзвіниці усі шість дзвонів. Найбільший розколовся, вгруз у землю. Його викопали й здали разом з усіма дзвонами та хрестами як металобрухт на переплавку для потреб індустріалізації. У церкві влаштували зерносклад. У 1939 р. склад перебудували під сільський клуб. У вересні 1943 р. в церкві перебував військовий госпіталь для поранених червоноармійців під час форсування Десни.
Після війни в церкві знову запрацював клуб. У 1968 р. його відремонтували, стіни пофарбували товстим шаром, щоб з-під нього непроступав занадто яскравий церковний живопис на стінах та ще з янголами вгорі над картиною «Таємна вечеря» (12 апостолів). Згодом клуб став «Будинком культури» колгоспу «Червона Україна». У ньому щовечора веселилася молодь, допоки він не запалав уночі з 26 на 27 грудня 1976 р. від замикання електропроводки [4]. Вогняний стовп полум’я в кілька десятків метрів було видно в Шостці. Звідти та з найближчих сіл приїхали аж 11 пожежних машин. До ранку БК згорів до тла. Дивом встояла в пожежі лише частина північної стіни храму, на якій виступив з-під замальованої фарби величний хрест.
У 1980-х рр. райспоживспілка спорудила на місці Свято-Михайлівської церкви магазин сільпо з білої цегли, з великими скляними вікнами й напівпорожніми полицями. Нині маємо, за кілька метрів на захід від магазину, рештки цегляного фундаменту церкви. Свята криниця під вербами внизу пагорба зовсім замулена. Спроби відновити її джерела поки не дали результату, потрібен час на самоочищення цілющої колись води.
Навіть за відсутності древньої церкви в Собичі, він є туристично привабливим, зручно розташованим на Великій Путивльській дорозі, якою рухався в похід на половців князь Ігор в 1185 р. На сьогодні дорога потребує грейдерування, також потребують відновлення (досипки) два кургани на пагорбі біля Лебежого озера. Ще має бути досліджений археологами Городок на Лисичому груді, з метою часткової реставрації городища сіверян. У околицях Собича знаходиться ще одне, на півтори тисячі років древніше за сіверянське, Собицьке городище над старицею Десни. Взагалі, це городище є унікальною, єдиною пам’яткою Деснянського Лівобережжя, на якому збереглася потрійна система захисних укріплень земляними валами. Городище є свідком численних війн за Десну. В разі побудови дороги до городища, його б відвідували тисячі туристів. На жаль, вихідці з Собича поки що не є заможними патріотами, спроможними на встановлення придорожніх вказівників туриського маршруту до видатних своїх пам’яток.
У 2019 р. Шосткинська телерадіокомпанія «Акцент» зняла 15-хвилинний фільм спогадів селян Собича про свою Свято-Михайлівську церкву: «Край, який вражає» (3 випуск). Фільм у вільному доступі в інтернеті на YouTube з 10 грудня 2019 р.
Використані джерела та література
- Вечерський В. Архітектурна спадщина Шосткинщини / В. Вечерський // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. 2007. Вип. 4. 400 с.
- Жирный Н. Дань Золотой Орды. Советское Полесье. Шостка, 1995. 18 октября.
- Жирный Н. Происхождение Собича. Советское Полесье. Шостка, 1995. 22 ноября.
- Жирный Н. Храм Архангела Михаила. Советское Полесье. Шостка, 1995. 27, 29 марта.
- Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 5–7. Т. 5. Губернский город Чернигов. Уезды: Черниговский, Козелецкий, Суражский, Кролевецкий и Остерский. Филарет Гумилевский. Чернигов: Черниговская земская типография, 1874. 443 с.
- Книга Пам’яті Сумської області: в 3 -х т. т. 2 : Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / Авт.-упорядн. О. М. Корнієнко. – Суми: Ярославна, 2007. 324 с.
- Корноухов Е.А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии.Труды Черниговской губернской архивной комиссии 1906–1908 гг. Вып. 7. Чернигов, 1908. 402 с.
- Российский государственный исторический архив. Ф. 799. Оп. 33. Д. 2345.
- Русіна О.Б. Грамоти Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирю. Український археографічний збірник. Нова серія. Т. 5. Вип. 2. Київ: Наукова думка, 1992. 544 c.
ДОДАТОК
Фільм про село Собич
Джерело: ТРК Акцент
