Буремні роки національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. принесли істотні зміни у життя тогочасної України та м.Глухова.

Перші відголоски революційних змін у Глухові дали про себе знати у березні 1917 р., коли у місті почав функціонувати «Виконавчий комітет громадських установ», який представляв Тимчасовий уряд. 9 березня розпочала роботу Рада робітничих і сільських депутатів. Проте керівництво так і продовжувала здійснювати міська дума та земська управа.

З травня 1917 року у місті розпочалась масова більшовицька агітація та пропаганда. Також у селах Глухівщини червоні створювали виконавчі комітети Рад робітничих і селянських депутатів, у склад яких входили переважно військові дезертири і місцеві злочинці [1, с. 162]. Ситуацію у місті дещо змінило захоплення влади більшовиками на чолі з В.І. Леніним унаслідок Жовтневого перевороту. Новостворена УНР породила хвилю національного українського руху, який у Глухові підтримали інтелігенти зі складу Глухівської земської управи, пізніше до них приєдналися студенти та селяни [2, с. 155]. Для забезпечення правопорядку до міста керівництво УНР командирувала декілька збройних загонів. Проте політика УНР зустріла більшовицький супротив.

З Росії до с. Студенок, який став одним з найбільших більшовицьких оплотів, почали прибувати очільники революційного руху, серед ним був і славнозвісний В. О. Циганок. За їхнього сприяння бойові загони були створені у селах Кучерівка, Бачевськ, Суходол, Студенок, Вільна Слобода, які налічували 400 осіб [3, с. 78]. Саме вони 14 січня 1918 р. розпочали наступ на Глухів, їм протистояли загони української армії. Але того ж дня більшовики зайняли місто, представників колишнього керівництва заарештували та стратили, зокрема був розстріляний міський голова В. Амосов, який був прибічником УНР [1, с. 146]. У Глухові та селах району відбувалися розправи над колишніми поміщиками та місцевими жителями. До червоноармійських загонів, очолюваних В.О. Циганком приймали колишніх злодіїв та арештантів. Саме їхніми силами проводилось стягнення податків з селян на користь більшовицької армії, це також стосувалося залишків продуктів харчування.

Проголошення ІV Універсалу УНР повернуло Глухів до української влади. У лютому 1918 р. Батуринський полк послабив позиції червоноармійців, але тільки на пару тижнів, бо 23 лютого 1918 р. з важкими боями більшовики знову зайняли місто. Щодо проукраїнських військових вони проявили жорстокість, яка також торкнулася заможних містян та іудеїв. Їх відвели на Базарну площу для перепису, а потім змусили копати собі могили на Красній Гірці [2, с. 161].

З початку квітня 1918 р. більшовикам почали протистояти об’єднані сили УНР та німецького командування. Відновлення української влади принесло глухівчанам деяке полегшення, але згодом німецькі союзники, які не отримали обіцяного від УНР, самостійно почали збирати продовольство з місцевих жителів [4, с. 98]. Період Гетьманату П. Скоропадського відзначився посиленням мілітаризації на території не тільки Глухівщини, але й суміжних районів. Були сформовані Сумський, Роменський, Охтирський, Конотопський і Глухівський піхотні полки. Це пояснювалось прикордонним розташуванням міста, яке увесь час зазнавало нападів як і більшовиків, так і просто злочинних організацій.

23 листопада загони Червоної Армії оточили Глухів, тому, новостворена Директорія намагалася утвердити свою владу у регіоні під постійним тиском революційних сил. 18 грудня місто підкорили більшовики, а вже 24 грудня відбувся з’їзд Ради робітничих селянських і червоноармійських депутатів, який мав на меті встановити радянську владу у Глухові та районі. На початку 1919 р. глухівські полки мали перейти під керівництво 1-ї Української радянської дивізії, яку очолював М. Щорс.

Відтоді розпочалась активна мобілізація глухівчан до лав Червоної Армії, для заохочення місцевого населення до служби родинам добровольців надавалися продукти харчування та податкові пільги. На Глухівщині була розпочата політика військового комунізму.

У липні серпні 1919 р. робота радянських органів Глухова була направлена на мобілізацію сил і ресурсів для боротьби з генералом Денікіним. Для цього був створений Глухівський батальйон комітетів незаможних селян у кількості 1500 осіб на чолі з К.М. Кухтієм. 27 вересня денікінці захопили Глухів, відбувалися масові пограбування та вбивства, у жовтні було розстріляно 40 комсомольців. 17 листопада місто вдалось звільнити радянським військам. Відступаючи денікінці захопили 82 червоноармійця у полон і в урочищі Борок їх зарубали шаблями [3, с. 82-83].

Під час періоду спокою з 5 по 12 травня 1920 р. був проведений, характерний для політики військового комунізму, «тиждень трудового фронту», так 1712 місцевих жителів взяли участь у відновлення зруйнованого сільського господарства і промисловості.

У др. пол. 1920 р. у зв’язку з проведенням продрозкладки популярність радянської влади на Глухівщині знизилась, багато людей відмовилося від армійської служби. Ще у січні 1920 р. збройні загони невдоволених селян погрожували походом на Глухів, захопивши при цьому більшу частину навколишніх сіл. Їхній виступ жорстоко придушив загін 12-ї армії у селях Шевченкове, Землянка, Слоут, хуторах Каплиця та Панщина [3, с. 85]. У серпні 1920 р. селянський рух був в основному придушений, цьому сприяла політика НЕПу. Протягом 1920-22 рр. усі безземельні та малоземельні селяни були наділені земельними ділянками. У 1920 р. у Глухові були створені колгоспи «Павловка» та «Іванівка».

Саме це ознаменувало початок міцного та довготривалого утвердження радянської влади з наступними особливостями післяреволюційної відбудови промисловості, господарства та культури Глухівщини.

Джерела та література

1. Білокінь С.І. Глухівська трагедія. Із записок Іллі Рогатинського. Сіверщина в історії України: Зб. наук. праць / Голова редкол. С.А. Слесарєв. К.–Глухів, 2009. С. 159–167.
2. Іванущенко Г.М. Українське відродження 1917-1920 років на Сумщині: спроба документального відтворення подій. Сумський історико- архівний журнал. 2009. № 6–7. С 149–170.
3. Бєлашов В.І. Глухів – забута столиця гетьманської України. К.: Україна, 1992. 132 с.
4. Захарчук А. Державотворчі пошуки на Слобожанщині в контексті Української революції. Політико-правовий аспект. Суми: Козацький вал, 2002. 139 с.