Найпівнічніше місто України Семенівка на Чернігівському поліссі веде свою історію з часу заснування у 1680-х рр. козацької слободи серед «обширных» лісів на річці Ревна, на піщаній землі при древній дорозі з Новгорода-Сіверського на Десні до Рогачева на Дніпрі, за 62 версти від Новозибкова та за 45 верст від полкового міста Стародуба [8, с. 262; 15, арк. 444]. Засновником слободи був Семен Самойлович (1660-1685), гетьманич – син гетьмана Івана Самойловича (?-1690). Його у 19-річному віці батько призначив, «по родительському чувству», а не по заслугах, Стародубським полковником [11, с. 24, 429]. Вже за гетьманича постали перші церкви Семенівки.

Слобода Семенівка згадується в універсалі гетьмана Івана Мазепи від 9 грудня 1687 р. щодо розбудови неподалік неї Кам’янського Свято-Успенського монастиря на річці Снов [15, арк. 179-180]. Слобода теж стрімко зростала церквами, козаками, посполитими, ремісниками та торгівцями й доволі швидко стала містечком Семенівка з прямими довгими вулицями, рівно поділеними провулками на короткі квартали забудови.
У ХVІІІ столітті в Семенівці знаходилося духовне управління, протопопія Чернігівської єпархії. Усього в Чернігівській єпархії нараховувалося 11 протопопій: Чернігівська, Седнівська, Березинська, Сосницька, Новгородська, Семенівська, Машевська, Почепська, Погарська, Стародубська та Мглинська. У 1740 р. Семенівську протопопію очолював протопіп Максим Богданович [8, с. 262]. Семенівська протопопія була ліквідована опісля 1785 р. і всі її церкви відійшли до Новгород-Сіверської протопопії. Семенівка мала за свою трьохсотлітню історію сім церков:

1. Покровська церква
Покровська церква згадана першою в опису церков містечка Семенівки Чернігівської єпархії, складеним істориком і богословом Філаретом (Д. Г. Гумілевським, 1805 – 1866). Покровська церква вражала своїми розмірами, була «огромною» [8, с. 263]. Наявність «обширного» лісу на берегах Ревни [11, с. 429], мабуть, посприяла семенівським козакам збудувати чи не найбільшу в Стародубському полку церкву на честь своєї заступниці та захисниці – Покрови Пресвятої Богородиці.

За сповідальною відомістю 1744 р., у Покровській церкви містечка Семенівки служили: протопіп Максим Богданович (37 р.), вікарій Матвій Янжула (59 р.), диякон Хома Піневич (27 р.), диякон Яким Антонов (45 р.) паламар Стефан Іванов (31 р.) [5, арк. 1, 2].
За відомістю, складеною у вересні 1767 р. комісією з Генерального опису Гетьманщини, семенівська церква Покрови Пресвятої Богородиці мала один престол, була дерев’яною, старою, холодною. Поряд з нею стояла церква Святої Живоначальної Трійці. Вона була також однопрестольною, дерев’яною, підремонтованою, теплою, з піччю. При церквах знаходилась одноярусна дзвіниця (тобто з однією кліттю). Поблизу храмів стояла шкільна хата з кімнатою. Вчителями були два псаломщики: Іван Алізаровський, 15 р., уродженець Семенівки, посполитого звання, та Іван Кузьминський, 20 р., уродженець Семенівки, посполитого звання [15, арк. 444].
Шпиталь, розташований біля церков, мав 2 хати – одна біла, друга чорна (без димоходу) і 5 комірчин з тину. У шпиталі проживали 4 родини старців, сліпців та калік (разом 13 душ). Ще згадується церковний шинковий двір, у ньому було 2 хати (одна біла з кімнатою, друга чорна), кліть, комірчина, медовня. До церковного майна належав двір померлого священника Василя Кандила, 4 білі хати та сарай [15, арк. 444, 444 зв.]. Діючий священник Покровської церкви Федір Крушкевич мав у Семенівці 2 двори, що дісталися у спадок його жінці, попаді Ганні Максимівні від її діда Федора Стрижевського, який працював прикажчиком у пана Корсака [15, арк. 443 зв.]. За переказами, Покровська церква згоріла у 1810-х рр.

2. Троїцька церква
Троїцька тепла церква була збудована при великій, холодній Покровській церкві вже після загибелі засновника великої козацької слободи Семенівки Стародубського полковника Семена Самойловича на Трійцю 1685 р.
У відомості складеній у вересні 1767 р. комісією з Генерального опису Гетьманщини вказано, що біля Покровської церкви стояла церква во ім’я Святої Живоначальної Трійці об одному престолі, дерев’яна, знов підремонтована, тепла, з піччю [15. арк. 444].

Зберігся реєстр прихожан Троїцької церкви за 1801 р., де зазначено її приналежність до Новгород-Сіверській протопопії. Священиками Троїцької церкви у 1801 р. були: Мануїл Максимович Богданович (38 р.) та Олександр Феодосійович Смоленський (46 р.) [6, арк. 965].
За переказом, Покровська церква згоріла під час великої пожежі в Семенівці у 1810-х рр. А Троїцька церква, мабуть, вцілила, або ж була швидко відбудована. Вона позначена на 10-верстовій спеціальній карті Західної частини Росії генерал-лейтенанта Шуберта 1832 р. перед мостом через Дрестну, праву притоку Ревни [17].
У 1868 р. під час проведення у Семенівці Генерального розмежування земель, Троїцькій церкві було нарізано 72 десятини землі: 60 – орної, 6 – під городи, 6 – під сінокоси [7, арк. 362]. Отже, безземельна Троїцька церква стала ружною, тобто мала власну ругу – землю, дохід від якої йшов на утримання причту – священнослужителів (священників, дияконів) та церковнослужителів (псаломщиків).
У 1875 р. при Троїцькій церкві була збудована цегляна сторожка (4,3 х 3,2 х 2,1 м), крита залізом. Вона мала одні двері та двоє вікон [13, арк. 708/26].
За Височайше затвердженим 17 січня 1876 р. розписом приходів та причтів Чернігівської єпархії, у Троїцькій церкві значилися лише два штатні місця – священника та псаломщика [16]. Тож у 1877 р. двоє зайвих членів причту Троїцької церкви перейшли до сусідньої Казанської церкви разом з частиною ружної землі, якою вони раніше користувалися [7, арк. 362].

У 1888 р. було відкрито при Троїцькій церкві церковно-приходську школу, в якій навчалося 86 дітей (51 хлопчик та 35 дівчат). Школа перебувала поблизу церкви в будинку, що раніше належав священику Івану Трусевичу й був подарований його нащадками у власність Троїцької церкви. Земля, на якій стояв будинок Трусевича, була викуплена колишнім церковним старостою Миколою Івановичем Маляром й стала церковною [7, арк. 362].
У 1895 р. збудували нову Троїцьку церкву зусиллями та коштом церковного старости Пилипа Герасимовича Кекуха та за участі інших мешканців Семенівки [7, арк. 362]. Дерев’яна постала на цегляному фундаменті. Вона була обшита тесом, пофарбована олійною фарбою зовні та всередині, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 16 сажнів (34,1 м), найбільша ширина – 7 сажнів (14,9 м), висота до верху карниза – 3 сажні 2 аршини (7,8 м). Церкву вінчала одна велика главка та одна мала над вівтарем. Налічувалося 22 великих вікна і 12 малих; дверей зовнішніх стулкових, обшитих залізом – 4, внутрішніх – 1, внутрішніх, не обшитих залізом, – 2. Іконостас мав довжину 7 сажнів (14,9 м), висоту – 6 сажнів, 2 аршини (8,2 м). Церква була холодна, не опалювалася. Висота триярусної дзвіниці до верху карниза складала 4 сажні (8,5 м). Найближча до церкви цивільна будівля – селянський житловий будинок – знаходився із південного боку на відстані 28 сажнів (60 м) [13, арк. 708/26]. Зберіглося креслення на побудову Троїцької церкви за підписами Чернігівського губернатора Андрієвського, губернського інженера Савицького, губернського архітектора Маркова [3, арк. 1–5].
Для нової Троїцької церкви Чернігівське єпархіальне начальство визначило у 1895 р. штатне місце диякона. У цей час храм володів 1735 квадратними сажнями (2/3 десятини) землі, на 90 квадратних сажнях якої знаходився церковний двір з будинком, де з 1888 р. діяла церковно-приходська школа. У 1897 р. приміщення школи розширили. Нове будівництво здійснювалось коштом купця Шведова (500 руб.), а за субсидії (300 руб.) Чернігівської Училищної Ради відремонтували стару частину школи [7, арк. 362]. Отже, будівля школи значно видовжилась (23,4 х 6,4 х 2,4 м). Нова її половина була покрита залізом, стара – дором (корою). На фасадах знаходилось 24 вікна з подвійними рамами: 7 – розмірами 1,8 х 1,2 м, 17 – 1,4 х 1,1 м. Приміщення мало 11 дверей (3 – двостулкові, 8 – одностулкові), 4 печі (1 – руська, 3 – голландські), сіни (7,2 х 2,1 х 2,5 м) з шалівки. Ще був сарай (12,8 х 5,4 х 2,1 м) без підлоги та стелі [13, арк. 708/27].
У “Ведомости о церкви Свято-Троицкой местечка Семеновки за 1898 год» вказані прізвища її священника Семіона Івановича Серединського (38 р.), диякона Павла Григоровича Бугаєвського (31 р.), псаломщика Іоана Степановича Крушовського (39 р.), церковного старости Митрофана Пилиповича Кекуха. На утримання причту Троїцької церкви Державне Казначейство виділяло 193 руб. на рік, з них – 140 руб. священнику та 53 руб. псаломщику. Церква не мала будинків для свого причта, тому священник та диякон винаймали власним коштом квартири, а псаломщик мешкав у будинку дружини на власній землі [7, арк. 362].
У 1902 р. для проживання священника збудували дерев’яний будинок (22 х 10,7 х 2,8 м), який мав 18 вікон (1,8 х 1,2 м) з подвійними рамами, 6 двостулкових і 8 одностулкових дверей, 5 печей (1 – руська, 4 – голландські). У дворі священника звели з пластин товщиною у 2 ½ вершки (10 см) амбар, конюшню та возовню (14,8 х 4,4 х ,2 м), усі під одним дахом, критим залізом, з дощатою підлогою, без стелі. Також з обаполків товщиною у вершок (4,4 см) збудували сарай (8,5 х 5 х 3,2 м) під одним дахом з навісом 5х 9,2 м, критий дором, без підлоги та стелі, з двома дверима [13, арк. 708/27].
Страхова вартість Троїцької церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. 20000 руб., церковно-приходської школи – 1500 руб., будинку священника – 3000 руб., амбара, конюшні, возовні – 600 руб., сараю – 400 руб., сараю біля школи – 40 руб., сторожки – 100 руб., разом – 25640 руб. [13, арк. 708/27]. Вартість нерухомого майна Троїцької церкви визначили: благочинний 3-го округу Новозибківського повіту священник Андрій Кузьминський; священники Семен Серединський, Микола Миславський, Михайло Якубович; псаломщик Іоан Крушовський; церковний староста Ф. Верейський; прихожани Макар Фоменко та Кузьма Пугачев [13, арк. 708/27].
Богослужіння у Троїцькій церкві відбувалися до часу її закриття більшовиками в 1930-х рр. Напівзруйнована церква згоріла за німецької окупації у вересні 1943 р. [2, с. 37]. Нині через це місце проходить тіниста алея поруч з новозбудованою у 1965 р. школою № 1 на Центральному 3-му провулку, 2.

3. Михайлівська церква
Михайлівська церква була збудована на великій Базарній площі посеред великої козацької слободи, що стала містечком Семенівка. Саме про цю церкву йдеться в листі від 27 липня 1714 р., надісланому Чернігівським архієпископом власнику Семенівки «благодетелю» Михайлу Корсаку, в якому він дякує за сприяння у вирішенні церковних справ. Напевно, й саме таку назву церкви обрали не випадково [1, с. 8].
У реєстрі прихожан Михайлівської церкви 1744 р. вона значиться Соборною церквою в ім’я Архистратига Михаїла Семенівської протопопії Чернігівської єпархії. Священиками Соборної Михайлівської церкви були Дмитро Якович Стефановський (33 р.) та Дем’ян Пантелійович Лявданський (33 р.) [6, арк. 37].
У відомості, складеній у вересні 1767 р. комісією з Генерального опису Гетьманщини, Михайлівська церква так само названа соборною в ім’я святого архистратига Михаїла. Вона була дерев’яною, мала один престол. Біля неї стояла друга дерев’яна церква з двома престолами: перший – на честь Богоявлення Господнього – знаходився у нижній опалювальній частині церкви; другий – в ім’я святителя Христова Миколая – у верхній, тобто літній, неопалювальній частині церкви. При цих двох церквах була дзвіниця. Поблизу церков стояла шкільна хата. Вчителями були два псаломщики уродженці Семенівки – Федір Данилов, 20 р. та Тимофій Іванов, 17 р. При церквах діяв шпиталь на 2 хати (одна біла, друга чорна), 1 кліть та 5 невеликих комірчин з тину. У шпиталі проживало 5 родин старців, сліпців та калік, разом 13 душ [15, арк. 441].
У відомості 1787 р. зазначено ще 6 дворів 4-х померлих священиків Михайлівської церкви: Федора Крушенка (2 двори), Якова Бережного (2 двори), Дмитра Збровського та Михайла (прізвище не вказано). У першому дворі Крушенка було 3 хати (2 білі, 1 чорна), 1 винокурня та 1 сарай, у другому його ж загородному дворі – 1 чорна хата та 1 сарай. У першому дворі Якова Бережного було 2 хати (біла і чорна), 1 кліть, 1 сарай та город; у другому його ж загородньому дворі – 1 чорна хата з кліттю. У дворі Дмитра Зборовського було 2 хати (чорна та біла), 1 сарай та город [15, арк. 441 зв.]. У дворі Михайла було 2 білі хати та 1 сарай [15, арк. 442].
Священник церкви святого архистратига Михаїла Стефан Бачинській мав свій власний двір у низькому місці на Пробитій дерев’яній (вимощеній деревом) вулиці містечка Семенівки. Двір дістався йому в придане від шваґра – семенівського протопопа Дмитра Стефановського – «за виною в придане даний». У дворі знаходились: світлиця з кімнатою, пекарня, 3 кліті, погріб, 2 хліви, конюшня, 2 повітки, лазня та город для овочів. Ніякої орної («пахотної») землі чи то конопляних городів, млинів, рибних «ловль», хуторів священник Бачинський не мав, тільки володів невеликим сінокосом на 10 возів сіна в урочищі Сусьці на болоті, та й то сінокіс перебував під заставою до отримання священником грошей від козака Матвія Швеєнка [15, арк. 439].
За переказами, Михайлівська церква згоріла під час великої пожежі в Семенівці у 1810-х рр.

4. Миколаївська церква
Миколаївська церква, мабуть, була збудована водночас з Покровською церквою, якщо не раніше. Вона стояла на новій вулиці по старій дорозі з Новгорода-Сіверського на Десні до Рогачева на Дніпрі. Миколаївська церква вперше згадана в одному з листів власника містечка Семенівка Михайла Корсака до свого сина Максима, У листі, написаним наприкінці 1720-х рр., церква названа «обветшалою», тому її треба розібрати, а на тому ж місці збудувати нову [1, с. 8].
У реєстрі 1742 р. щодо прихожан церкви Святителя Миколая Чернігівської єпархії Семенівської протопопії в містечку Семенівка Стародубського полку вказано двох її священиків Лук’яна Калітнецького (49 р.) та Микити Крижанівського (36 р.) [4, арк. 22, 23].
У відомості складеній у вересні 1767 р. комісією з Генерального опису Гетьманщини зазначено, що приходська церква в ім’я Святителя Миколая стояла в урочищі на Горовій вулиці містечка Семенівки, розташованого на рівному місці при річках Ревна та Дресновка за 45 верст від полкового міста Стародуба. У відомості вказана й друга тепла церква в ім’я Святителя Христова Василя Великого [15, арк. 451]. На тій же церковній землі – «цвинтарі» стояла дзвіниця, біля неї – школа, де проживав піддячий Кіндрат Федорів, 48 р., родом з села Землянки Воронізької сотні Ніжинського полку. Біля церкви була ще й богадільня, 2 хати, 2 амбара. У богадільні проживали 3 родини калік, сліпців, разом 18 душ [15, арк. 451 зв.].

У другій відомості 1767 р. описано майно семенівського намісника священика Миколаївської церкви Василя Трояновського. Його двір з городом та садком стояв на власній землі поблизу Миколаївської церкви. У дворі священика була світлиця, навпроти неї – пекарня с кімнатами, дві хати, одна у воріт була з коморою, а друга хата стояла в кутку двору. У кутковій хаті проживали 2 родини (5 душ) служителів священика. Ще у дворі священика був амбар з возовнею, комірка с сараями з обох боків, погріб, стайня, 2 хліви та винокурня на 2 котли. Священик виробляв горілку лише тоді, коли був дешевий хліб (зерно) та мав вільний час, а коли не було часу, то націджував тільки на свою потребу 2-3 діжки горілки. У 1767 р. винокурня взагалі стояла, не працювала. Ніяких орних земель, сінокосів, заводів священик Трояновський не мав, тільки город у 36 сажнів в довжину та 17 сажнів в ширину, що був куплений ще в 1749 р. у семенівського жителя Стефана Кушнеренка за 11 рублів. Двір біля Миколаївської церкви на Перехресній дорозі був куплений Трояновським у 1750 р. в «удовствущей» попаді Параски Якимовичевої за 20 рублів [15, арк. 452-454 зв.].
Другий священник Миколаївської церкви Пилип Крижанівський також мав у містечку Семенівка на Горовій вулиці свій власний двір. У дворі стояла світлиця, навпроти – пекарня, за нею – 4 людські хати (2 з них стояли пусткою), 2 амбари, лазня, сарай, винокурня на 2 котли. У двох людських хатах проживали наймані робітники з родинами (18 душ). Чоловіки отримували щороку 3 руб. 50 коп. та одежу й харчі від священника, 5 руб. – у разі самостійного харчування та забезпечення одягом. При дворі священника знаходився город, на якому «садятся овощи». Сінокіс на 3 вози посередньої трави знаходився на другому (лівому) березі Ревни в урочищі За Двома Рудками. Інших «принадлежностей» священник не мав. Двір разом з сінокосом йому дістався у спадок [15, арк. 450, 450 зв.].
Біля церкви святителя Христова Миколая у Семенівці знаходився приїжджий двір Кам’янського Свято-Успенського монастиря, заснованого у 1681 р. за 18 верст від Семенівки на березі річки Снов. У приїжджому монастирському дворі стояли світлиця з кімнатою, навпроти – чорна хата, новий амбар, ветхий сарай. Тут же був невеликий город тільки для грядок. Також монастир мав на ринку шинковий двір зі світлицею з кімнатою, навпроти – чорну ветху хату, ветхі амбар і льодовню [15, арк. 175–175 зв.].
За даними опису Новгород-Сіверського намісництва 1779–1781 рр., у містечку Семенівка Топальської сотні Стародубського полку було 4 дерев’яні церкви, служили 2 протопопа, 5 священників, 5 дияконів, 3 церковника [12, с. 269]. Отже, в Семенівці діяли 4 дерев’яні церкви: Покровська, Троїцька, Михайлівська та Миколаївська. Збереглися їхні сповідальні відомості за різні роки, зокрема Покровської церкви за 1744–1801 рр., Троїцької церкви за 1801 р., Михайлівської та Миколаївської за 1742–1801 р. [4].
За переказами, Миколаївська церква згоріла у 1810-х рр.

 5. Соборо-Богородицька церква

Соборо-Богородицька церква була збудована на місці згорілої Миколаївської церкви. Вона позначена на 10-верстовій спеціальній карті Західної частини Росії Шуберта 1832 р. у західній частині Семенівки на головній дорозі на Рогачів [17]. На карті маємо ще й позначку Троїцької церкви зі східного боку Семенівки біля мосту через Дрестну. У історико-статистичному описі Чернігівської єпархії 1874 р. видання зазначено, що в Семенівці діяли дві церкви – Троїцька і Богородицька, обидві дерев’яні [8, с. 263]. Отже, після пожежі, що сталася в Семенівці, за переказами, на початку 1810-х рр., відновилися тільки дві церкви з чотирьох – Троїцька на місці колишньої Троїцької та Покровської, а на місці Миколаївської церкви з’явилася нова Соборо-Богородицька церква, освячена на честь і соборне (спільне) славлення Святого сімейства – Богородиці (матері Ісуса Христа Діви Марії), Йосипа (земного батька Ісуса Христа) та названого брата Христа, Якова. Соборо-Богородицька церква звалася в народі Василевською за старої пам’яті про теплу церкву в ім’я святителя Христова Василя Великого, що була при згорілій Миколаївській церкві.

У 1850 р. при Соборо-Богородицькій церкві була зведена цегляна сторожка (2,8 х 2,8 х 2,1 м), крита залізом, з одним вікном і дверима [13, арк. 706/29]. На плані Семенівки з трьохверстової карти 1863 р. Соборо-Богородицька церква позначена у другому кварталі забудови ліворуч від головної дороги з Семенівки на Рогачів, а за 200 сажнів на схід позначена посеред площі друга церква Семенівки – Троїцька.
У 1871 р. збудували церковно-причтовий дерев’яний будинок (10,7х7,8х 2,5 м), критий тесом; 9 вікон, з них 4 вікна розміром 1,2х0,9 м, а 5 вікон – 1,1х0,8 м, усі з подвійними рамами; 2 двостулкові двері, 4 одностулкові двері; 2 печі: 1 – руська, 1 – голландська. При будинку були сіні (3,6х2,8х2,1 м) з шалівки. У дворі збудували квадратний в плані хлів (5х5х2,8 м) з колод з одного боку, з інших боків – з шалівки, без підлоги та стелі, з одними дверима, критий тесом. Згодом у 1889 р. прибудували до хліву навіс (20х5 м) з колод, критий тесом. У 1890 р. збудували теж квадратний в плані амбар (3,6х3,6х2,1 м), з колод, критий тесом, з дощатими підлогою та стелею; 2 малих вікна та 1 двері [13, арк. 706/29].
У 1890 р. збудували нову дерев’яну Соборо-Богородицьку церкву [5, с. 29; 13, арк. 706/29]. Церкву звели за кошти семенівців брати Мітерини, вихідці з Калуги [2, с. 37]. Церква стояла на цегляному цоколі, зовні була обшита тесом, пофарбована олійною фарбою, в середині також була пофарбована олійною фарбою, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 18 сажнів (38,3 м), найбільша ширина – 11 сажнів (23,4 м), висота до верху карниза – 4 саж. 1 арш. (9,2 м). На церкві було 5 глав. Великих вікон – 32, менших – 18; дверей зовнішніх стулкових обшитих залізом – 6, внутрішніх – 3. Іконостас довжиною – 11 саж. 1 арш. (25 м), висотою – 5 саж. (10,7 м). Церква холодна. Дзвіниця в три яруси, висотою до верху карниза 4 сажні 1 арш. (9,2 м). Найближча до церкви стороння будівля – селянський житловий будинок – знаходився з західного боку на відстані 14 саж. (30 м) [13, арк. 706/29].
Також у 1890 р. збудували дерев’яну церковно-приходську школу (10х7,8х3,2 м), тиньковану як зовні так і в середині, криту залізом: 8 вікон (1,8х1,1 м) з подвійними рамами; 2 двері двостулкові, 1 – одностулкові; 2 голландські печі. При школі був коридор (3,9х2,1х2,1 м) з шалівки; 1 вікно; 2 двері одностулкові. Ще при школі був амбар (5,7х4,3х2,8 м), з колод, з дощатими підлогою та стелею, 1 двері. Навіс (10,6х5 м) на дерев’яних стовпах, критий тесом [13, арк. 706/31].

У 1906 р. збудували для проживання священика дерев’яний будинок (17х11,4х3,2 м), який мав 17 вікон, з них 14 (1,9х1,2 м), а 3 вікна (1,4х1,1 м), усі з подвійними рамами; 7 двостулкових дверей, 5 одностулкових дверей; 4 печі: 1 – руська, 3 – голландські. У дворі священика збудували навіс (11,4х5,4х2,8 м) на дерев’яних стовпах, обшитий обаполками, критий залізом, 1 двері та місце для воріт [13, арк. 706/30].
У 1915 р. був зроблений ремонт церковно-причтового дерев’яного будинку (10,7 х 7,8 х 2,5 м). Його покрили залізом. Будинок мав 9 вікон з подвійними рамами (4 вікна розмірами 1,2 х 0,9 м, 5 – 1,1 х 0,8 м), 6 дверей (2 – двостулкові, 4 – одностулкові двері) 3 печі (1 – руська, 2 – голландські), сіні (3,6 х 2,8 х 2,1 м) з шалівки. Тоді ж перебудували амбар (5,6 х 4,2 х 2,8 м) з колод, з дощатими підлогою та стелею, критий залізом і звели для школи новий сарай (5,6 х 4,2 х 2,5 м), критий залізом, з одними дверима [13, арк. 706/30].
Страхова вартість споруд, приписаних до Соборо-Богородицької церкви, у 1910 – 1915 рр. становила: храм разом з іконостасом та дзвіницею – 40000 руб.; церковно-причтовий будинок – 1200 руб.; будинок священника – 3000 руб., навіси – 130 руб., 70 руб., 20 руб.; амбари – 100 руб., 60 руб.; хлів – 30 руб.; церковно-приходська школа – 920 руб.; сарай – 100 руб., разом 45600 руб. [13, арк. 706/30–31]. Цю вартість визначили: благочинний 3-го округу Новозибківського повіту священник Андрій Кузьминський, священник Семен Серединський, священник Соборо-Богородицької церкви Микола Миславський, протоієрей Михайло Якубович, священник Веніамін Нехронов, священник Филимон Базилевич, диякон А. Рассиневич, псаломщик Володимир Яновський, псаломщик Іоан Калиновський, староста Соборо-Богородицької церкви Дмитро Клименко, прихожани Михайло Хишуров, Микола Морозов [13, арк. 706/29–31].

Наприкінці 1930-х рр. більшовики закрили церкву, проте в роки нацистської окупації служба в ній відновилася й тривала до кінця літа 1962 р. Комуністи роздерли церкву тракторами у 1963 р. [2, с. 37; 9, с. 32]. Згодом на церковищі збудували цегляну двохповерхівку – готель «Ревна». Нині при готелі працює бар «Магнолія» та гастроном «Шанс» (вул. Центральна, 16). Семенівці, згадуючи про церкву, називають її Василевською в ім’я святителя Христова Василя Великого, престол якого існував ще при згорілій у 1810-х рр. Миколаївській церкві, а потім, за переказом, і в новій Соборо-Богородицькій церкві. 

6. Казанська церква
Кам’яна церква на честь Казанської ікони Богоматері була збудована в Семенівці у 1874 р. [10, с. 29]. Вона постала на місці згорілої на початку 1810-х рр. соборної Михайлівської церкви на великій Базарній площі. За переказом, декілька років у ямах гасився вапняний розчин, куди вбили більше мільйона білків курячих яєць. Це робили для міцності розчину, на якому клали саморобну цеглу, яку випалювали в збудованих на сусідніх вулицях цегельнях.
Храм звели за дієвої ініціативи семенівського поміщика Василя Ладимирського та пожертв мешканців містечка Семенівки й кошти заможних жителів, зокрема Петра Чваня та М. В. Мороза. П’ятиверха з цибулястими куполами церква виконана у стилі московської храмової архітектури [2, с. 38].
Казанська церква в Семенівці була зовні та всередині тинькована, побілена, покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 19 сажнів 2 аршина (41,9 м), найбільша ширина 9 саж. 2 арш. (20,6 м), висота до верху карниза 4 саж. 2 арш. (9,9 м). На церкві 5 великих глав. Великих вікон 42, малих (круглих) – 4; дверей зовнішніх стулкових обшитих залізом 3, внутрішніх – 2. Іконостас довжиною 9 саж. (19,2 м), висотою 5 саж. 1 арш. (12,1 м). Церква холодна. Дзвіниця у п’ять ярусів, висотою до верху карниза 18 саж 1 арш. (39 м). Найближча до церкви стороння будівля – селянський житловий будинок – знаходився із західного боку на відстані 75 саж. (160 м) [13, арк. 708/25].

За Височайше затвердженому 17 січня 1876 р. розпису приходів та причтів Чернігівської єпархії значяться в містечку Семенівка три церкви: Казанська, Троїцька та Богородицька. Також зазначено штатні члени причту: намісник священик Павло Маджутинський, священик Прокопій Горбатовський, священик Кирило Цуйманов, священик Платон Базилевич та 4 диякона Бистрицький, Микола Маковський, Митрофан Лебедєв, Андрій Болхаревський [16].
У 1910 р. збудували біля Казанської церкви дерев’яну церковно-приходську школу (13,5х8,5х3,6 м), одноповерхову, на цегляному цоколі, криту залізом: 19 вікон (1,9х1 м) та 4 полувікна (1,5х0,9 м), усі з подвійними рамами; 9 дверей двостулкових, 1 – одностулкові; 5 печей: 1 – руська, 4 – голландські. При школі були сіні (5х2,1х2,5 м) з колод та коридор (3,6х2,1х2,5 м) з шалівки. У дворі збудували хлів (10х5х2,5 м), з колод, без підлоги та стелі, 1 ворота, 3 двері, критий залізом [13, арк. 708/25].

Страхова вартість Казанської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила в 1913 р. – 40000 руб., церковно-приходська школа – 3000 руб., хлів – 250 руб., разом 43250 руб. Страхову вартість нерухомого майна Троїцької церкви визначили: благочинний 3-го округа Новозибківського повіту священик Андрій Кузьминський, священик Михайло Якубович, священик Микола Миславський, священик Семен Серединський, диякон Олександр Чернишов, псаломщик Микола Крушовський, псаломщик Никифор Шакура, староста Казанської церкви Іван Конець, уповноважені від приходу: Петро Пилипович Чвань, Василь Іванович Лук’янець [13, арк. 708/25].
Казанська церква, як свідчить фотографія 1918 р., була обнесена муром з арочними воротами із західного боку та двома арочними хвіртками з північного та південного боків. Церкву закрили у 1935 р., сплюндрували та перетворили на склад. Цікаво, що знімав хрести із зачиненої церкви особисто відомий згодом партизан Георгій Артозєєв. У той час він був співробітником органів внутрішніх справ і був відомим поборником хрестів. За його власними спогадами [14], які частково наведені в «Ілюстрованій історії Семенівського краю» [1], бажаючих зняти хрести з Казанської церкви довго не знаходилося. Нарешті погодилася якась бригада за великі кошти. Тоді Артозєєв й ухвалив рішення «зекономити» народні гроші. Під покровом ночі йому вдалося дістатися дзвіниці й рано-вранці скинути найбільший хрест храму, який, падаючи, перелякав перших торгівців, які вже почали було займати місця на Базарній площі.

Тож на фотографії 1941 р. бачимо церкву-склад без хрестів на куполах й відгороджену від базару дерев’яним парканом. Лише через півстоліття, у 1988 р., силами місцевої православної громади розпочалося поступове відновлення понівеченого більшовиками храму, відновилися богослужіння. Велич Казанської церкви у Семенівці відобразили київський художник Л. О. Шурховецький та семенівець О. Дьомічев на поштовому конверті, випущеному «Укрпоштою» у 1997 р. Значну допомогу у справі реставрації святині надав Президент України Л. Д. Кучма як уродженець найближчого до Семенівки села Чайкине сусіднього Новгород-Сіверського району. З 22 вересня 1999 р. богослужіння вже проводилися у відреставрованій Казанській церкві.

7. Спасо-Преображенська церква
За переказом, перша дерев’яна Спасо-Преображенська церква була збудована у 1902 р. на старому кладовищі містечка Семенівки, позначеному косим хрестом на трьохверстовій карті 1863 р. Кладовище діє й донині по вул. Прямій, 100. Спасо-Преображенська церква звалася в народі Апостолівською, за назвою Апостолівської вулиці (нині Пряма вулиця).
Тоді ж біля Спасо-Преображенської церкви збудували дерев’яний одноповерховий, критий залізом, церковно-причтовий будинок (14,3 х 5,7 х3,8 м) на цегляному цоколі. Будинок мав 16 вікон (1,6 х 0,9 м) з подвійними рамами та зовнішніми ставнями, 9 дверей (6 –одностулкових, 3 – двостулкові), 3 печі (1 – руська, 2 – голландські), сіни (3,6 х 2,5 х 2,5 м) з шалівки. Другі сіни (7,8 х 2,5 х 2,5 м) також були зроблені з шалівки, з комірчиною. У дворі з колод збудували критий залізом амбар (3,6 х 3,6 х 3,2 м) з дощатою підлогою, без стелі та критий залізом навіс (3 х 3,6 м) на дерев’яних стовпах [13, арк. 836/91].
Нова, ще не освячена, Апостолівська церква згоріла 27 жовтня бунтівного 1905 р. У натовпі, який зібрався на пожежу, хтось з провокаторів звинуватив у її підпалі місцевих євреїв. Юрба на чолі з підбурювачами рушила на Базарну площу містечка, де відбувся єврейський погром з людськими жертвами [2, с. 41].
У 1910 р. збудували біля церковно-причтового будинку хлів (12х5х3,3 м), з колод, без підлоги та стелі, критий залізом, поділений на дві частини дощатою стіною, 1 ворота та 1 двері [13, арк. 836/91].
Нова дерев’яна п’ятиверха Спасо-Преображенська церква була збудована в Семенівці у 1912 р. [4, арк. 836/91]. За переказом, вона була точною копією Соборо-Богородицької церкви, яку звели в Семенівці у 1890 р. брати Мітерини, вихідці з Калуги. За описом 1913 р., Спасо-Преображенська церква стояла на цегляному цоколі, зовні була обшита тесом, пофарбована олійною фарбою, в середині також була пофарбована олійною фарбою, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 18 сажнів (38,3 м), найбільша ширина – 11 сажнів (23,4 м), висота до верху карниза 4 саж. 1 ½ арш. (9,6 м). На церкві було одна велика глава та 4 малих. Великих вікон 41, менших 16; дверей зовнішніх стулкових обшитих залізом 3, внутрішніх 4, зовнішніх стулчастих 1 (з вівтаря). Іконостас довжиною 12 арш. (8,5 м), висотою 5 саж. ½ арш. (11,1 м). Церква холодна. Дзвіниця в 4 яруси, висотою до верху карниза 12 сажні ½ арш. (25,6 м). Найближча до церкви стороння будівля – селянський житловий будинок – знаходився зі східного боку на відстані 35 саж. (75 м) [13, арк. 836/91].

Дійсно, Спасо-Преображенська церква мала однакові розміри з Соборо-Богородицькою церквою як по довжині (18 сажнів (38,3 м), так і по ширині (11 сажнів (23,4 м), а по висоті до верху карниза була на піваршина вище – 9,6 м проти 9,2 м. Вона була також п’ятиверхою.
У 1916 р. біля церкви збудували одноповерхову, криту залізом, дерев’яну церковно-приходську школу (13,5 х 8,5 х 3,6 м) на цегляному цоколі. Споруда мала 14 вікон (1,6 х 1 м) з подвійними рамами, четверо двостулкових і троє одностулкових дверей, 3 печі (1 – руська, 2 – голландські), сіни (3,9 х 2,5 х 3,2 м) з шалівки з вікном і двома двостулковими дверима. Поряд знаходився дощатий сарай (5,6 х 4 х 2,1 м), критий залізом, без підлоги та стелі, з одними дверима [13, арк. 836/91].
Страхова вартість Спасо-Преображенської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1913 р. – 20000 руб., церковно-причтового будинку – 2500 руб., амбара – 150 руб., хліва – 200 руб., церковно-приходської школи – 4000 руб., сараю – 250 руб., разом 27100 руб. [13, арк. 836/91].

Страхову вартість нерухомого майна Спасо-Преображенської церкви у 1913 – 1916 рр. визначили: благочинний 3-го округу Новозибківського повіту священник (протоієрей) Андрій Кузьминський, протоієрей Михайло Якубович, священник Спасо-Преображенської церкви Пилип Базилевич, священник Стефан Рудін, диякон Никифор Шакун, церковні старости Семен Степанович Дука, Степан Кротов, уповноважені від приходу Андрій Нікітін, Микола Омелянович Койдаш, Юхим Шаповал [13, арк. 836/91].
Апостолівська церква як і Троїцька згоріла у переддень визволення Семенівки від німецьких окупантів 19 вересня 1943 р. За спогадами старожилів, німці їздили по Семенівці на мотоциклах з факелами й підпалювали будинки. Тож згорів церковно-причтовий будинок з усіма надвірними будівлями та з старою церковно-приходською школою, яка в той час використовувалася як одне з приміщень школи № 5.
Отже, із сімох храмів, що існували в Семенівці протягом трьох століть, зберіглася лише одна кам’яна Казанська церква. Ніяких церковних будинків, будівель, згаданих в страхових описах 1910 — 1913 рр. щодо майна чотирьох церков Казанської, Соборо-Богородицької, Спасо-Преображенської та Троїцької, вже не існує, як і не немає пам’ятних знаків на місці цих трьох щезлих дерев’яних церков. Щоправда є одне виключення, в місті зберіглася стара 1910 р. будівля церковно-приходської школи Казанської церкви, в якій нині розташовується Семенівський історико-краєзнавчий музей, вул. Героїв України, 7.
Також хотілося б зазначити, що у 2010-х рр. в Семенівці з’явилася ще одна православна церква, яка отримала назву Василія Великого. Знаходиться вона в колишньому будинку родини розкуркуленого в 1930-х рр. заможного селянина Неруша (Глазка), в якій в різні часи розміщувалися колгоспна контора та бібліотека. Протягом десяти років, завдяки активній роботі священника та парафіян будинок, який останні роки стояв занедбаним, став справжнім храмом. Але це тема вже нового дослідження.

ДЖЕРЕЛА

1. Асмаковський Е. Ілюстрована історія Семенівського краю. Події. Факти. Імена. Чернігів: Десна Поліграф, 2020. 96 с.
2. Бичков О. Ф., Гузоватий С. М. Семенівка – європейське місто. Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2011. 80 с.
3. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. 127, оп. 10, спр. 1224.
4. ДАЧО, ф. 679, оп. 1, спр. 306.
5. ДАЧО, ф. 679, оп. 1, спр. 308.
6. ДАЧО, ф. 679, оп. 1, спр. 490.
7. ДАЧО, ф. 679, оп. 2. спр. 4984.
8. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 5–7. Т. 7. Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховский и Нежинский уезды Черниговской губернии / Филарет Гумилевский. Чернигов: Черниговская земская типография, 1874. 436 с.
9. Кожух В. Забутий хутір Кожухів. Чернігів, 2022. 220 с.
10. Корноухов Е. А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии. Труды Черниговской губернской архивной комиссии 1906–1908 гг. Вып. 7. Чернигов, 1908. 402 с.
11. Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии Т. 1. Полк Стародубский. Киев, 1888. 522 с.
12. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781). Київ : Археографічна комісія ВУАН, 1931. XXI. 593 с.
13. Российский государственный исторический архив в Санкт-Петербурге (РГИА), ф. 799, оп. 33, д. 2365.
14. Спогади Г.С. Артозєєва / Фонди Чернігівського історичного музею. Інв. № Ал. – 1840.
15. Центральний державний історичний архів України, м. Київ, ф. 57, оп. 1, Генеральний опис Лівобережної України 1765–1769 рр., книга 113.
16. 1876 год. Расписание приходов Черниговской епархии [Електронний ресурс] http://www.otkudarodom.ua/ru/1876-god-raspisanie-prihodov-chernigovskoy-eparhii
17. Специальная карта Западной части России генерал-лейтенанта Шуберта 1826-1840 годов. URL: http://www.etomesto.ru/map-shubert-10-verst/