Про так звану піраміду на сумському міському центральному або Петропавлівському цвинтарі знають більшість допитливих та люблячих сумську старовину сум’ян. Про неї дізнаються й гості міста, які знайомляться з містом на Пслі через розповіді місцевих екскурсоводів… Але цей об’єкт культурної спадщини, що взятий на облік як пам’ятка архітектури і містобудування місцевого значення, не удостоївся, на жаль, бути занесеним до Зводу пам’яток історії та культури України по Сумській області [21]. Мабуть, тому ця пам’ятка не згадана й у довіднику «Некрополі Сумщини», виданому під егідою Українського товариства охорони пам’яток історії та культури і його Сумської обласної організації [29].

Думку відомого сумського краєзнавця Віктора Федоровича Токарєва щодо піраміди передає разом зі своєю інформацією інший сумизнавець Олексій Васильович Лєнський: «В. Ф. Токарєв стверджує, що це могила родини Зубченків. Я теж такої думки, бо зразу за цією могилою починався цегельний завод Г. А. Зубченка, на якому працювало 46 чол.» [26, с. 21]. У твердженні двох шановних корифеїв сумського краєзнавства є певний сенс: звісно, побудувати своїм коштом таку цегляну споруду могла або заможна людина, яка спроможна була придбати декілька десятків тисяч цеглин, або, що логічно, власник цегельні.

Додаткову інформацію про підприємство Григорія Зубченка знаходимо у довіднику 2023 року видання «Цегельні Харківської губернії». Виявляється, що цегельний завод селянина Григорія Олексійовича Зубченка у Сумах був заснований ще його батьком у 1874 році і мав таку офіційну адресу: м. Суми, поселення Перекоп, за міської межею. З оголошення у газеті «Харьковские губернские ведомости» від 29 травня 1883 року про заплановані у приміщенні окружного суду торги прав на частину маєтності, яка була у спільній власності братів Григорія та Василя Зубченків, дізнаємося уточнену адресу цегельні – на «вигінній землі» Петропавлівського цвинтаря. Отже, цегельний завод поблизу кладовища дійсно існував. У 1900 році Григорій Олексійович Зубченко подавав прохання до губернського правління на спорудження нової цегельні поблизу м. Суми – на думку авторів довідника – на хут. Оболонь. І вже саме на цій цегельні у 1909 році працювало 46 робітників, про який згадував О. В. Ленський [1, с. 175–176].

Таким чином, час заснування цегельні Зубченка унеможливлює використання її цегли для будівництва піраміди-склепу. Да й ніхто з любителів старини, хто досліджував споруду, не згадує про цеглу з клеймом «ГЗ» виробництва Г. Зубченка.

У своїй книзі «Легенди Сум. Книга припущень» дослідник Олександр Іванович Кисельов опублікував результати більш системного дослідження сумської піраміди. Ним наведено багато прикладів пірамід, як на території України, так і за її межами, на підтвердження того, що фамільний склеп у вигляді піраміди – достатньо поширене явище. Перелічені також усі поширені версії приналежності склепу: від похованого в ньому самогубці (1-ша версія), загиблого на дуелі гусара (2-га версія) до похованої в ньому матері Олександра Булатовича (5-та версія, висунута краєнавцем Михайлом Маньком). Звісно, не забута й версія про приналежність піраміди масонам, де у них було чи то лабораторія, чи то місце для зборів [24, с. 69]. Перші дві версії, навіть, потрапили до офіційного паспорту споруди, який склала мистецтвознавець Н. І. Стависька [24, с. 98].

О. Кисельов дослідив кожну з версій, зробив припущення, що автором проекту піраміди був Олександр Паліцин, але, головне, першим оприлюднив факт, який стосується згаданої пам’ятки – факт захоронення «въ мѣстном фамильном памятникѣ» дружини гвардійського ротмістра у відставці Дмитра Похвіснєва 42-річної Анастасії Павлівни, померлої шістнадцятого жовтня 1877 року від «чрезмерного употребленія сильнодѣйствующих лекарствъ» і таким чином підтвердив першу версію про самогубцю [24, с. 105].

Згаданий й документально підтверджений факт [10, арк. 438 зв.–439] заставив автора статті звернути увагу на родину поміщіків Сумського та Лебединського повітів Похвіснєвих і спонукав до додаткового опрацювання архівних матеріалів. Системна обробка метричних книг сумських церков дала наступні результати.

У метричній книзі Іллінської церкви за 1874 рік виявлено актовий запис № 7 про смерть 25 січня жителя Басів надвірного радника Миколи Івановича Похвіснєва, померлого у віці 56 років «отъ органического порока сердца в соединеніи съ водяной». Перед смертю Микола Іванович «не исповѣданъ и не пріобщенъ по неизвѣщенію». Похований двадцять сьомого січня причтом церкви «въ фамильномъ памятникѣ». Актовий запис засвідчили священик Андрій Ставровський, диякон Василь Несторов та виконуючий обов’язки псаломщика Яків Грибовський [15, арк. 88 зв.–89].

У метричній книзі Іллінської церкви м. Суми за 1879 рік виявлено актовий запис № 15 про смерть 25 лютого мешканки Басів удови підпоручика Надії Андріївни Похвіснєвої померлої від запалення легень у віці 86 років та похованої двадцять сьомого лютого настоятелем Андрієм Ставровським з причтом «въ фамильномъ памятникѣ» [13, арк. 473 зв.–474].

А де ж похований син Надії Андріївни, брат Миколи Івановича, чоловік Анастасії Павлівни Дмитро Іванович Похвіснєв? У метричній книзі соборної Преображенської церкви за 1890 рік є запис № 14 про смерть 31 травня відставного ротмістра Дмитра Івановича Похвіснєва померлого «отъ старости» у віці 79 років. Сповідав та долучав Святих Тайн священик Філарет Григорович, а поховання здійснили 2 червня священик Микола Фесенков з дияконами Арсенієм Михайловським та Євгенієм Ракшевським [14, арк. 52 зв.–53]. Однак, у актовому записі місце поховання не зазначено, хоча у попередніх та наступних актових записах, як зазвичай, записано: «на кладбищѣ». І це при тому, що місце поховання указано, наприклад, в актовому запису з цієї ж метричної книги про смерть 4-го та поховання 5-го травня 22‑річного селянина с. Саксагани Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії Василя Федоровича Недодатка, який з невідомих причин «застрѣлился» [14, арк. 48 зв.–49]. Виникає запитання: чому актовий запис про поховання останнього, якщо не рахувати доньку Дмитра Івановича Софію, представника родини Похвіснєвих відрізняється від традиційного зразку? Якщо Дмитро Іванович похований у окремій могилі, то цьому цілком відповідає усталена форма запису про місце поховання, на кшталт, «на общем кладбищѣ», «на приходскомъ кладбищѣ». Чи може відсутність у актовому записі традиційної згадки про місце поховання вказувати на місце поховання у родинному захороненні? Однозназно не може вказувати, бо, наприклад, у актовому записі про смерть 25 лютого 1890 року 87‑річної удови колезького радника Марфи Михайлівни Кондрат’євої, померлої «отъ старости» та похованої протоієреєм Василем Нікольським з дияконом Порфірієм Подлуцьким, місце поховання теж не зазначено [14, арк. 47 зв.–48].

Так чи інакше маємо родинне захоронення «въ фамильномъ памятникѣ», як мінімум, трьох представників родини Похвіснєвих. Чи є згадана піраміда-склеп цим родинним захороненням? Прямого документального підтвердження не знайдено. Але непрямі докази надає відомий харківський дослідник та видавець Андрій Федорович Парамонов у довіднику «Цегельні Харківської губернії». Як виявляється, Похвіснєва Надія Андріївна (уроджена Донець-Захаржевська), дружина поручика Івана Дмитровича Похвіснєва заснувала 1825 року у с. Штепівка Лебединського повіту цегельний завод, який станом на 1869 рік мав три печі [1, с. 137]. Ще одну цегельню (засновано 1824 року) Надія Андріївна мала у своєму маєтку Баси. Станом на 1865 рік на ній працювало семеро робітників і два підлітки під керівництвом майстра. Вироблялось 200 тис. шт. цегли вартістю 4 рублі за тисячу, яка витрачалась суто для економічних потреб маєтку. Виробництво потребувало 100 сажнів дрібних дров вартістю півтора рублі за сажень. Згодом цегельний завод у Басах перейшов у спадок синові власниці – гвардії ротмістру у відставці Дмитру Івановичу Похвіснєву. Станом на 1876 рік на цегельні працювало п’ять, а наступного – вісім робітників і один майстер – вироблялося 200 тис. шт. цегли на суму 1000 рублів [1, с. 186].

Отже, родина Похвіснєвих, як власниця двох цегельнь, мала можливість без додаткових витрат на придбання цегли, збудувати цегляну піраміду заввишки трохи менше десяти метрів. Чи було це спорудження сімейного склепу якоюсь непересічною подією? Дослідник О. Кисельов привів багато прикладів того, що родинне поховання у вигляді піраміди-склепу – достатньо поширене явище. Можна навести також ще декілька прикладів захоронення у фамільних склепах. Можна згадати про родинний склеп Курисів «в ограде Луциковской Покровской церкви», де були поховані надвірний радник Платон Іванович Курис († 08.03.1855) та приєднана напередодні смерті до православ’я його дружина Єлізавета Львівна († 21.06.1883) [9, арк. 143 зв.–144, 169 зв.–171]. Відставний гвардії капітан дворянин 80-річний Олександр Петрович Шечков помер 28 лютого 1905 року «отъ гангрены» і 2 березня був похований священиком церкви Різдва Богородиці с. Воргол Глухівського повіту Чернігівської губернії Федором Андрієвським із псаломщиком Стефаном Ромаскевичем «въ семейном склепе» [5, арк. 129 зв.–130]. Мешканка села Магдалинівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії удова штабс-ротмістра 67-річна Ганна Арсенівна Магденко померла 9 листопада 1890 року «отъ водяной» і 11 листопада священиками Григорієм Масловським, Георгієм Шаблинським з причтом була похована з дозволу Пресвятішого Єпископа Серапіона «въ церковной оградѣ въ фамильномъ склепѣ» магдалинівської Миколаївської церкви [20, арк. 64 зв.–65]. Більш того, практика використання склепів для родинних поховань зустрічається і в інших сім’ях роду Похвіснєвих: у метричній книзі Троїцької церкви с. Анненське Сумського повіту [30] за 1872 рік є актовий запис № 7 про смерть сьомого травня поміщиці, дочки інженер-підпоручика Надії Григорівни Похвіснєвой, померлої у віці 54‑х років «отъ раку на груди». Поміщиця була похована дев’ятого травня священиком Андріаном Крижановським з виконуючим обов’язки псаломщика Михайлом Алєйніковим «въ фамильномъ склепѣ – подъ церковію» [11, арк. 71 зв.–72]. Наступного року у тому ж склепі був похований померлий першого лютого від тифу її племінник, син сестри Уляни та Данилевського Олександра Семеновича [3] 21-річний Микола Олександрович Данилевський [11, арк. 92 зв.–93].

Слід звернути увагу, що дочки інженер-поручика Григорія Степановича Похвіснєва були власницями цегельного заводу. Принаймні, Марія Григорівна Похвіснєва [34], сестра покійної Надії Григорівни, згадується у довіднику «Вся Россия» за 1895 рік як власниця цегельні з обсягом виробництва у 144 тис. шт. цегли [1, с. 185]. Цілком зрозуміло, що дворянки Надія та Марія Похвіснєви, будучи ктиторами Троїцької церкви с. Аннінське, змогли облаштувати під нею і сімейну усипальницю [35, c. 32]. Але повернемося до осіб, похованих у піраміді-склепі на сумському Петропавлівському цвинтарі.

Похвіснєва Надія Андріївна (1793–25.02.1879) – спадкова дворянка, донька Андрія Михайловича Донець-Захаржевського та Катерини Дмитрівни уродженої Норової, онука Дмитра Автономовича Норова (1730–27.01.1788), губернатора Слобідсько-Української губернії (1775–1780) та харківського намісника (1780–1788). Дружина поручика Івана Дмитровича Похвіснєва, від якого мала синів Миколу, Дмитра та дочку Софію. Поміщиця Сумського та Лебединського повітів, власниця маєтків у селах Баси, Штепівка, при яких працювали цегляні заводи. Жертвувала кошти на церкву Іоанна Предтечі с. Штепівка у 1841, 1844 роках [40, с. 161].

З дитинства жила та виховувалась у своєї тітки Параскеви Михайлівни Штерич (уродженої Донець-Захаржевської), дружини генерал-майора Івана Христофоровича Штерича [38, с. 423–424] – згадка про трирічну Надію є у сповідному розпису сумського Преображенського собору за 1799 рік [6, арк. 40 зв.; 41, арк. 1 зв.–2]. Племінниці Параскеви Михайлівни Тетяна Іванівна Судейкіна та Марія Григорівна Москальова, вочевидь, допомагали тітці у догляду за малолітньою Надією [41, арк. 1 зв.–2; 42, арк. 2 зв.–3].

Починаючи з одинадцятого жовтня 1817 року Сумський земський суд розглядав справу про «О спорном имении Богдановича с Пофисневою». Справа про розгдяд суперечки на право користування майном між колишнім сумським городничім [4], поміщиком Іваном Федоровичем Богдановичем та поміщецею Надією Андрієвною Похвіснєвою розглядалась багато років – останній документ у справі датований двадцять восьмим листопада 1828 року [16].

У 1865–1867 роках розглядалася цивільна справа про борг у 5930 руб. удови підпоручика Н. А. Похвіснєвої (надвірний радник Микола Похвіснєв був довіреною особою матері) поміщику Павлоградського повіту Катеринославської губернії колезькому регістратору Андрію Криштофовічу. У відгуку на позов Надія Андріївна писала помічнику сумського міського пристава Романову, що «ни я ни сынъ мой надворный советникъ Похвисневъ въ настоящее время наличныхъ денегъ не имѣемъ» і запропонувала для погашення боргу продати на прилюдних торгах вільні від застав сто десятин дубового лісу з землею біля с. Старе Сумського повіту [8, арк. 13–14]. На торгах, що відбулися аж у червні 1867 року, найвищу вартість у 6175 руб. за ліс запропонував представник сумського купця першої гільдії Івана Герасимовича Харитоненка купець другої гільдії Іван Максимович Лещинський [8, арк. 51–53 зв, 57–59]. Справа тривала ще деякий час, бо губернське правління з’ясовувало чи знаходиться згаданий дубовий ліс у одноосібному володінні поміщиці Надії Похвіснєвої, чи у володінні її разом з синами. З цієї ж справи дізнаємося про перебування штепівського маєтку Похвіснєвої під заставою за борг у 8100 руб. підполковнику Євграфу та губернському секретарю Павлу Щокін-Кротовим [8, арк. 43–45], а також про «долги несостоятельнаго сына Похвисневой» Миколи Івановича [8, арк. 53 зв]. Надія Андріївна Похвіснєва похована «въ фамильномъ памятникѣ».

Похвіснєв Микола Іванович (~1818–25.01.1874) – дворянин, надвірний радник, син Івана Дмитровича та Надії Андріївни Похвіснєвих. Згадується у архівному документі «Памятная тетрадь Харьковской епархии Лебединского уезда села Штеповки Иоанно–Предтечевской церкви, учиненная по указу Харьковской духовной консистории вследствие предложения Его Преосвященства Филарета, епископа Харьковского и Ахтырского и кавалера 1849–го года» як той, хто робив пожертви на облаштування штепівської церкви у 1841, 1846 роках [40, с. 161].

Як згадує далека родичка Похвіснєвих Надія Дмитрівна Башкірцева, десь у п’ятдесятих роках ХІХ ст. (архівні данні – 1866 року) бездітний заможний поміщик Зміївського повіту Дмитро Андрійович Донець-Захаржевський (1784–18.12.1871) обрав спадкоємцем свого племінника Миколу Івановича, сина Надії Андріївни Похвіснєвої, який в очікуванні спадкових мільйонів дядька почав жити в борг, «былъ в долгу, какъ въ шелку» і нарешті, у грудні 1871 року був оголошений неспроможним боржником. Дмитро Андрійович довідався про це, «пришелъ въ страшное негодованіе» і був готовий змінити заповіт, але назабаром його «нашли в постели мертвымъ» – поліцейське розслідування встановило, що дійсний статський радник Д. А. Донець-Захаржевський був задушений «лакеемъ Николая Похвиснева Михаиломъ Кривокобыльскимъ и мещаниномъ Кузьмою Никулинымъ» [22, с. 351–354; 17, арк. 12]. Н. Д. Башкірцева стверджує, що «самъ Похвисневъ, безнадежно больной, уѣхалъ лѣчиться за границу и тамъ скончался» [22, с. 354], але, як показало моє дослідження, Микола Похвіснєв помер у своєму маєтку в Басах. Хоча М. І. Похвіснєв і не був притягнутий до суду, підозра про його причетність до вбивства родича укоренилася як у сучасників підозрюваного, так і у дослідників минулого [31, с. 30]. М. І. Похвіснєв похований «въ фамильномъ памятникѣ».

Похвіснєв Дмитро Іванович (~1819–31.05.1890) – дворянин, відставний гвардії ротмістр, син Івана Дмитровича та Надії Андріївни Похвіснєвих. Від дружини Анастасії Павлівни мав доньку Софію (26.05.1865). Отримав у спадок від матері цегельний завод у Басах, крім якого мав у власності ще й круп’яний та винокурний заводи. У 1888 році Харківська казенна палата об’явила «всемѣстный» розшук «имущества и капиталовъ принадлежащихъ наслѣднику умершей Настасьи Павловны Похвисневой мужу ея Гвардии Ротмистру Дмитрію Ивановичу Похвисневу» за неоплачений штраф 76 руб. за порушення гербового уставу [19, арк. 45–45 зв.]. Д. І. Похвіснєв, ймовірно, похований «въ фамильномъ памятникѣ». Похвіснєва Анастасія Павлівна (~1835–16.10.1877) – дворянка, дружина Дмитра Івановича Похвіснєва. Похована «въ фамильномъ памятникѣ».

Таким чином, відшукана в архівних джерелах інформація уможливлює наступні висновки:

1. Об’єкт культурної спадщини у формі піраміди на Сумскому міському центральному цвинтарі є фамільним захороненням родини поміщиків Сумського та Лебединських повітів Харківської губернії Похвіснєвих.
2. Документально підтверджено, що у фамільному склепі захоронені: Микола Іванович († 1874), Анастасія Павлівна († 1877) та Надія Андріївна († 1879) Похвіснєви. Немає підтвердження того, що Дмитро Іванович Похвіснєв († 1890), чоловік покійної Анастасії Павлівни, тут також похований, але невелика вірогідність цього є.
3. Архівних свідчень про період будівництва сумської піраміди не виявлено. Але, на думку автора, зважаючи на поважний вік Надії Андріївни, Похвіснєви розпочали споруджувати сімейну усипальницю десь на початку 1870-х років. Утім, є одне заперечення. До цього моменту не виявлений актовий запис про смерть підпоручика Івана Дмитровича Похвіснєва (вочевидь, він помер після 1855 року, бо за цей рік ще є згадки про нього без вживання слова «умерший» [7, арк. 274, 275]). Після потрібного опрацювання метричних книг, які перебувають на збереженні у Державному архіві Харківської області (ДАХО) та виявленні відповідного актового запису будемо знати місце поховання І. Д. Похвіснєва. Чи не похований він також «въ фамильномъ памятникѣ»? У такому випадку слід відкорегувати дату будівництва піраміди. А, можливо, у фондах ДАХО чекають на свого дослідника архівні документи з проханням поміщиків Похвіснєвих дозволити побудувати сімейний склеп. Або у фонді «Харківська духовна консисторія» – прохання дозволити поховати у склепі першого представника з родини Похвіснєвих.
4. Відсутність до цього моменту у науковому обігу результатів досліджень, відповідних архівних матеріалів, неприродна смерть А. П. Похвіснєвої, неприваблива особистість Миколи Івановича Похвіснєва, підозрюваного у причетності до вбивства свого родича, створили підґрунтя для набуття цим захороненням ареолу таємничості, який спричинив у середовищі краєзнавців породження ряду вигадок та домислів, до розповсюдження яких долучилися й деякі місцеві засоби масової інформації [2; 33].

Автор має надію, що «сумська піраміда» буде все ж таки включена до Зводу пам’яток історії та культури України по Сумській області як пам’ятка культурної спадщини місцевого значення з відповідною назвою, а сумські гіди-амбасадори, поважаючи своїх слухачів, будуть надавати їм більш достовірну інформацію про цю меморіальну споруду.

Список використаних джерел та літератури

1. Броневський Ю., Іванов В., Парамонов А., Погрібний А. Цегельні Харківської губернії. Харків: Видавець Андрій Парамонов. 2023. 400 с.
2. Гусєва Владислава. Піраміда-склеп, будинок з привидом, Бугайський трикутник: містичні місця Сумщини. ЦУКР. 13 вересня 2024 року. URL: https://cukr.city/city/2024/mistychni-sumy.
3. Данилевський Олександр Семенович (28.08.1809–03.04.1888) – дворянин Полтавської губернії, директор Полтавської гімназії і училищ, однокласник та друг письменника М. В. Гоголя. Помер у с. Аннінське, де проживав довгий час, але, на відміну від сина, Миколи був похований не в фамільному склепі Похвіснєвих, а «въ саду владѣльца въ 10-ти саженях отъ церкви» [25; 12, арк. 177 зв.–178].
4. ДАСО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 1. 3 арк.
5. ДАСО. Ф. 1190. Оп. 3. Спр. 2. 524 арк.
6. ДАСО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 1. 1205 арк.
7. ДАСО. Ф. 151. Оп. 1. Спр. 2. 298 арк.
8. ДАСО. Ф. 579. Оп. 1. Спр. 57. 108 арк.
9. ДАСО. Ф. 743. Оп. 2. Спр. 13. 180 арк.
10. ДАСО. Ф. 744. Оп. 1. Спр. 13. 872 арк.
11. ДАСО. Ф. 744. Оп. 1. Спр. 220. 222 арк.
12. ДАСО. Ф. 744. Оп. 1. Спр. 221. 232 арк.
13. ДАСО. Ф. 744. Оп. 1. Спр. 23. 1108 арк.
14. ДАСО. Ф. 744. Оп. 1. Спр. 94. 685 арк.
15. ДАСО. Ф. 744. Оп. 5. Спр. 5. 236 арк.
16. ДАСО. Ф. 748. Оп. 1. Спр. 23. 282 арк.
17. ДАХО. Ф. 3. Оп. 244. Спр. 136. 18 арк.
18. ДАХО. Ф. 31. Оп. 141. Спр. 116. 603 арк.
19. ДАХО. Ф. 4. Оп. 106. Спр. 153. 108 арк.
20. Державний архів Дніпропетровської області. Ф. 193. Оп. 4. Спр. 79. 193 арк.
21. Звід пам’яток історії та культури України. Сумська область. Київ. 2017. 1855с.
22. Из Украинской старины. Воспоминания Н. Д. Башкирцевой. Русский Архив. 1900. № 3. С. 321–354.
23. Измайлов Н. И. Г. Сумы и Сумской уезд. Сумы: Типография П. К. Пашкова, 1912. 23 с.
24. Кисельов О. І. Легенди Сум. Книга припущень. Суми: Вінниченко М. Д., 2019. 130 с.
25. Комаров Віктор. «Ближайший мой». Ваш шанс. 2010, 25 серпня. URL: https://www.shans.com.ua/?m=nr&in=285&ir=379.
26. Ленський О. В. Не превращайте память нашу на свалку брошенных костей: фотоальбом. Суми: Власне видавництво, 2011. 52 с.
27. МихайліченкоМ. А., КудіновД. В. Проблеми обліку та збереження пам’яток культурної спадщини (на прикладі Міського кладовища м. Суми). Сумська старовина. 2022. № LX. С. 78–84.
28. Михайліченко М. А. Пам’ятки культурної спадщини на території Міського кладовища м.Суми. Сумські історико-краєзнавчі студії. Збірник матеріалів Регіональної науково-практичної конференції (Суми, 1 листопада 2019 р.)/ Редкол.: О. В. Зосименко, Д. В. Кудінов, Ю. О. Нікітін, В. О. Оліцький. Суми: НВВ КЗ СОІППО, 2019. С. 43–46.
29. Некрополі Сумщини / Українське товариство охорони пам’яток історії та культури; Сумська обласна організація Товариства охорони пам’яток історії та культури. Суми: Собор, 2004. 120с.
30. Нині – с. Ганнівка в межах м. Суми.
31. Парамонов А. Ф. Старинные усадьбы Изюмского уезда. Х.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2004. 272 с.
32. Парамонов А. Ф. Энциклопедия фамилий Харьковской губернии. Кн. Первая. Харьков: Райдер, 2003. 272 с.
33. Піраміда-склеп, будинок з привидом, Бугайський трикутник: містичні місця Сумщини. Сумські дебати. 15 вересня 2024 року. URL: https://debaty.sumy.ua/news/society/piramida-sklep-budinok-z-prividom-bugajskij-trikutnik-mistichni-mistsya-sumshhini.
34. Похвіснєва Марія Григорівна померла 25 лютого 1895 року [32, с. 205; 36, с. 354]. Відсутність у фондах Державного архіву Сумської області метричної книги Троїцької церкви с. Аннінське за 1895 рік унеможливлює визначення місця поховання М. Г. Похвіснєвої. Але є велика вірогідність того, що Марія Григорівна похована разом з сестрою Надією у фамільному склепі.
35. Православные храмы и моныстыри Харьковской губернии 1681–1917 гг. Альбом-каталог/ Автор предисл. и сост. А. Ф. Парамонов. Х.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2007. 348 с.
36. Река времен. Книга истории и культуры. Кн. 4. М.: «Эллиас-Лак», 1996. 416 с.
37. Рожкова Л.І. Сумський некрополь у дослідженнях краєзнавців. Матеріали третіх наукових читань. Ніжин: ПП Лисенко М. М., 2019. С. 46–65.
38. Русский биографический словарь. [Том 23]. Шебанов-Шютц. СПб., 1911. 577 с.
39. Суми. Запрошуємо до знайомства: путівник / авт. тексту Д.В.Кудінов; кер. Проекту І. О. Дяденко, В. К. Шейко; ред. М. Л. Охріменко. Київ: Фолігрант, 2013. 160 с.
40. Филарет (Д. Г. Гумилевский). Историко-статистическое описание Харьковской Епархии. Том 3. Х: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2006. 278 с.
41. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). Ф. 2004. Оп. 1. Спр. 165. 145 арк.
42. ЦДІАК України. Ф. 2004. Оп. 1. Спр. 154. 956 арк.

Опубліковано: Сумські історико-краєзнавчі студії. Збірник матеріалів ІV Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції (Суми, 31 жовтня 2024 р.) / Редкол.: Д. В. Кудінов (голова), О. В. Жуков, В. О. Оліцький. Суми: ФОП Цьома С., 2024. С. 65-75.