За даними Генерального опису Лівобережної України – Гетьманщини 1768 р. в сотенному містечку Коропі Ніжинського полку було 7 церков: Покровська, Воздвиженська, Успенська, Троїцька, Преображенська, Вознесенська, Михайлівська. Коропський намісник Петро Гаврилевич та вікарій Роман Мисановський зазначені при Покровській церкві, яка очолює список Коропських церков [17, арк. 485]. Мабуть, Покровська церква була найстарішою в козацькому Коропі. Вона знаходилася в самій коропській фортеці разом з ще трьома церквами: Успенською, Троїцькою та Преображенською. Фортеця, за даними 1738 р., була оточена валом довжиною 744 сажні (1,5 км) [1, с. 130]. У фортеці було 4 в’їзні брами; Батуринська, Глухівська. Краснопільська та Новомлинська. Навколо фортеці був форштадт – пригород, де знаходилися ще три церкви: Воздвиженська, Михайлівська та Вознесенська.

За нововиявленими матеріалами з історичної топографії міст Чернігово-Сіверщини кінця XVIII століття, в Коропі нараховувалося вже 8 церков, 7 дзвіниць [8, с. 170]. Отже, з’явилася нова восьма Іллінська церква, розташована на другому поверсі окремої кам’яної дзвіниці при кам’яній Вознесенській церкві. Іллінська церква мала пічне опалення, тобто діяла взимку як тепла церква при холодній Вознесенській церкві. Обидві церкви Вознесенська та Іллінська були одним приходом, однією парафією.  

Збереглися сповідальні відомості за 1796 р. прихожан усіх сімох приходів церков: «Покрова Пресвятия Богородицы, Успенія Богоматере, Святия Живоначалнія Троиці, Преображенія Господня, Воздвиженія Честнаго Креста Господня, Вознесенія Господня, Святаго Архистратига Христова Михаила» [3]. Ці церкви позначені на плані заштатного міста Коропа 1805 р. [7, с. 393].

У 1902 р. була освячена в Коропі ще нова дев’ята Феодосіївська церква з пічним опаленням. Вона діяла як зимова, тепла церква при великій дерев’яній Троїцькій церкві. Обидві церкви Троїцька та Феодосіївська були одним приходом, однією парафією. Отже, к ількість приходів в Коропі не збільшилося, залишилося так само – сім, хоча церков вже було дев’ять. На карті Чернігівської єпархії 1911 р. вказано в Коропі сім (3+4) приходських церков кам’яних та дерев’яних [6]. Нині в Коропі зберіглося чотири кам’яні церкви – Вознесенська (1756 р.), Іллінська (1764 р.), Успенська (1900 р.) та Феодосіївська (1902 р.).

1. Покровська церква

Покровська церква була збудована коропськими козаками в 1650-х рр. водночас зі своєю фортецею. Церква стояла на узгірку фортеці біля Глухівської брами по дорозі на Глухів через села Царівку, Лукнове.

За документами Генерального опису Лівобережної України 1768 р., дерев’яна церква Покрови Богоматері знаходилася на Лужковій вулиці, при ній були дерев’яні школа та шпиталь. Ієрей Покровської церкви коропський намісник Петро Гаврилевич (58 р.) проживав у старому церковному дворі, де було 2 хати, 2 амбари, 2 конюшні. Священик мав служителів – Стефана Пінчукова, 50 р., коропського посполитого; – дівку Стефанію, 15 р., з села Тиниці, Бахмацької сотні Прилуцького полку. Служителі наймалися за 2 рублі за рік та за отримані від священика одяг і харчі. Двір належав церкві «издревле», ніяких кріпостей (купчих) на нього не було. Церква не мала у власності ні орної землі ні сінокосів. У Покровській школі проживав вчитель – дяк Іван Трофимович, 25 р., прилуцький уродженець, посполитого звання. У шпиталі проживали: – сліпий Яків Слуцький, 40 р., його жінка Парасковія, 30 р., їхні діти Сидір, 4 р., Михайло, 3 р.; – Єфросинія Киселиха, 40 р., та її дочка Марина, 5 р. [16, арк. 1055 зв. – 1058].

Другий священик Покровської церкви Роман Мисановський проживав на Батуринській вулиці, з її лівого боку у дворі під № 600, де була 1 хата, 3 комори, конюшня та винокурня на 3 казани [17, арк. 509].

Покровська церква мала свій шинковий двір під № 107, з лівого боку вулиці від Глухівської брами на форштадт. У дворі була одна хата та 2 амбари, там шинкував козак Іван Карабутовець [17, арк. 497 зв.]. Також Покровській церкві належав ще один двір під № 200, з лівого боку вулиці від Покровської до Воздвиженської церков. У дворі проживав Стефан Шаповал [17, арк. 500 зв.].

У опису 1768 р. згадано зо два десятки вулиць Коропа: Батуринська, Борова, Бережна, Вознесенська, Ворожбитовська, Гончарова, Долина, Журавлецька, Закороповка, Замкова, Краснопільська, Лужкова, Михайлівська, Могили, Новомлинська, Піщана, Преображенська, Риботинська, Рождественська, Рудковська, Успенська. Дві з них Батуринська та Риботинська названі Великими. Перша вулиця вела від Батуринської брами до містечка Батурина, через село Рождествене, друга – вела від Новомлинської брами на містечко Нові Млини через села Риботин, Нехаївку [16, арк. 1-771].

У 1796 р. була збудована нова дерев’яна Покровська церква та дзвіниця неподалік неї [13, арк. 354/5]. Триверха Покровська церква мала дуже стрункі, високі пропорції [2, с. 139]. Церква позначена на плані позаштатного міста Коропа 1805 р. на Покровській вулиці [7, арк. 393].

У 1847 р. Покровська церква була розширена двома боковими приділами (вівтарями) та поставлена на цегляний підмурок. У 1852 р. церкву потинькували в середині та зробили на входах невисокі прибудови з ганками [14, с. 227]. Тоді ж збудували біля церкви цегляну сторожку (6,8х4,6х2,5 м), криту залізом, а неподалік неї збудували три дерев’яні церковно-причтові будинки, криті соломою під глину (тобто соломою вимоченою в «полув’язкій» глині). Перший будинок (12,4х4,6х2,5 м) стояв на кам’яному фундаменті, був обкладений цеглою, у дворі були амбар та сарай. Будинок був призначений для проживання священика. Другий будинок (8,2х6,9х2 м), призначений для проживання псаломщика, мав тільки дощатий сарай у дворі. Третій будинок (13,8х5,1х2 м) разом з дощатим сараєм здавався церквою в оренду [13, арк. 354/5].

У 1880-х рр. збудували ще один будинок для проживання псаломщика. Будинок був кам’яним (8,5х5,7х2,8 м), покритий залізом, з дощатими сараєм та навісом у дворі. У 1904 р. збудували біля церкви новий дощатий сарай [13, арк. 354/5].

За страховим описом 1910 р., дерев’яна Покровська церква стояла на цегляному фундаменті, у середині – тинькована, зовні – обшита тесом, пофарбованим олійною фарбою, зверху – покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 30 ½ арш. (24,4 м), найбільша ширина – 25 ½ арш. (18,1 м), висота до верху карниза – 7 ½ арш. (5,3 м). На церкві була одна велика глава та дві менших. На фасадах нараховувалося 37 вікон, з них 25 великих, 12 – малих; було 7 дверей, з них 3 зовнішніх, стулкових, обшитих залізом та 4 внутрішніх. Середній іконостас був довжиною у 9 ¾ арш. (6,9 м), висотою – 10 арш. 10 верш. (7,5 м). Два бокові іконостаси в приділах (бокових вівтарях) були однаковими за розміром довжиною у 7 ½ арш. (5,3 м), висотою – 6 арш. 2 верш. (4,4 м). Найближча до церкви чужа будівля – єврейський житловий будинок – знаходився з північно-східного боку на відстані 11 сажнів (23 м) [13, арк. 354/3].

Дерев’яна дзвіниця стояла на цегляному фундаменті, зовні була обшита тесом та пофарбована олійною фарбою, крита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Загальна висота дзвіниці становила 18 арш. (12,8 м), довжина – 11 ¼ арш. (8 м), ширина – 11 ¼ арш. (8 м) [13, арк. 354/3].

У 1912 р. збудували для священика новий дерев’яний будинок (15,4х7,3х2,5 м) на кам’яному фундаменті, обшитий тесом і пофарбований олійною фарбою, критий залізом. При будинку були сіні та коридор. У дворі стояли два сараї. Старий будинок священика був переданий в оренду, разом з ще трьома старішими церковними будинками, розташованими поблизу церкви [13, арк. 354/5].

Страхова вартість Покровської церкви становила у 1912 р. – 6000 руб. (разом з трьома іконостасами), вартість дзвіниці становила – 1000 руб., сторожки – 25 руб, чотирьох церковно-причтових будинків – 1950 руб., амбара – 30 руб., п’ятьох сараїв – 240 руб, навісу – 20 руб., разом – 9265 руб. Вартість цього нерухомого майна Покровської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії священник: Євген Биваловський; священики: Петро Рклицький, Михайло Пирлик, Григорій Биваловський; псаломщик Іоанн Корлюк; представники прихожан: Ілля Леоненко, Яків Відерко, Федір Овсієнко, Яків Задум [13, арк. 354/5].

У 1932 р. Покровську церкву обстежив та сфотографував відомий дослідник української архітектури С. Таранушенко (1889-1976). Він зазначив її архітектурні особливості, отже, її неабияку цінність [14, с. 305]. Проте невдовзі коропські більшовики зруйнували Покровську церкву. Нині на місці церкви, на перехресті вулиць Кибальчича та Прорізної, непримітний пустир з правого (східного) боку, по дорозі до Плавучого мосту.

2. Воздвиженська церква

Була збудована за гетьмана Дем’яна Многогрішного (1669-1672) за Глухівською брамою Коропської фортеці на пагорбі, над джерельною криницею в лужку річки Короп.

За документами Генерального опису Лівобережної України – Гетьманщини 1768 р., дерев’яна церква Воздвиження Хреста Господнього була новою, з одним приділом (додатковим вівтарем), влаштованим на хорах, во ім’я Богоявлення Господнього. Церква знаходилася на Боровій вулиці (нині Воздвиженська) [16, арк. 1054 зв.]. Вулиця йшла «от брами Глуховской на форштат» [17, арк. 497 зв.]. Священик Воздвиженської церкви Василь Трофимович проживав поряд з церквою у новому дворі під № 131, де було 3 хати, 3 амбари, 1 конюшня, 1 сарай та винокурня на 3 казани [17, арк. 498]. При Воздвиженській церкві були старі дерев’яні школа та шпиталь [16, арк. 1054 зв.].

У 1797 р. була збудована нова дерев’яна Хресто–Воздвиженська церква [9, с. 17; 13, арк. 354/3]. Церква позначена на плані позаштатного міста Коропа 1805 р. на вулиці, що виводила до річки Короп [7, с. 393].

У 1818 р. Хресто-Воздвиженська церква була відремонтована [13, арк. 354/3]. Прибудовано боковий вівтар в ім’я Хрещення Господнього [11, с. 35].

Дерев’яна Хресто-Воздвиженська церква (3) позначена на трьохверстовій карті 1863 р. перед мостом через річку Карпівка. Цей міст зветься в народі Плавучим бо тримався на баржах, нині стоїть на палях. Південніше Воздвиженської церкви позначені ще дві дерев’яні церкви: Покровська (1) та Успенська (2)

У 1885 р. прибудували до Хресто-Воздвиженської церкви нову дерев’яну двоярусну дзвіницю загальною висотою 14 аршин (10 м) до верху карниза [13, арк. 354/3]. Дзвіниця була з масивним купольним верхом та шпилем [2, с. 141].

У 1892 р. збудували при церкві дерев’яний церковно-причтовий будинок для проживання священика. Будинок (12х7,1х2,6 м) стояв на кам’яному фундаменті, зовні та в середині – тинькований, покритий залізом. У дворі збудували амбар та сарай [13, арк. 354/3].

У 1894 р. збудували дерев’яний церковно-причтовий будинок для проживання псаломщика. Будинок (8,7х4,7х2,5 м) був покритий залізом, мав сіні, а у дворі – навіс [13, арк. 354/3].

За страховим описом 1910 р., дерев’яна Хресто-Воздвиженська церква стояла на кам’яному фундаменті, була обшита тесом, пофарбована олійною фарбою, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила 47 арш. (33,3 м), найбільша ширина – 25 ¾ арш. (18,3 м), висота до верху карниза – 17 арш. (12,1 м). На церкві була одна велика глава та дві менших. Великих вікон – 46, малих – 6; дверей зовнішніх, стулкових – 4, одинарних – 2; дверей внутрішніх – 6. Іконостас – великий довжиною у 16 арш. 7 вершків ( 11,7 м), висотою – 13 ¾ арш (9,7 м). Іконостас – в приділі довжиною у 8 арш. (5,7 м), висотою – 4 ½ арш. (3,2 м). Найближча до церкви чужа будівля – міщанський житловий будинок – знаходився з південного боку на відстані 33 арш. (23,4 м) [13, арк. 354/3].

Страхова вартість Хресто-Воздвиженської церкви разом з іконостасами та дзвіницею становила у 1910 р. – 9500 руб., вартість будинку священика – 1000 руб., амбару – 25 руб., сараю – 75 руб., вартість будинку псаломщика – 300 руб., навісу – 10 руб., разом – 10910 руб. Вартість цього нерухомого майна Хресто-Воздвиженської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії священник: Євген Биваловський; священики: Петро Рклицький, Григорій Биваловський, Михайло Пирлик; псаломщик Прокоп Дзюба; церковний староста Аврам Романенко; представники прихожан: Іван Веник, Григорій Фомок [13, арк. 354/3].

У 1932 р. Хресто-Воздвиженську церкву обстежив та сфотографував відомий дослідник української архітектури С. Таранушенко (1889-1976). Він зазначив, що «внаслідок ремонтів церква обросла навколо до половини висоти зрубів стін прибудовами-притворами. Церква має багато вікон великого розміру. В зрубах стін вони прорізані в кожній грані, а в восьмигранному зрубі стін центральної дільниці навіть в два ряди. Воздвиженська церква тризрубна, триверха. Форма і енергійна утягнутість догори зрубу стін центральної дільниці, яскраве освітлення її, різке зменшення об’єму зрубу стін у восьмерику тої ж дільниці Коропської Воздвиженської церкви примушують згадати про принципи побудови церков «баштового» типу». Таранушенко зазначав, що в Україні зберіглося зовсім мало таких церков, у яких зруб центральної дільниці має форму чотиригранної призми. [14, с. 227]. Невдовзі, після обстеження Воздвиженської церкви Таранушенком, коропські більшовики, незважаючи на її архітектурну цінність, зруйнували церкву дощенту (нині маємо пустинний пагорб, засаджений берізками наприкінці вулиці Кибальчича перед криницею з каплицею святої Мотрони, спорудженої у 2010 р.).

3. Успенська церква

Церква Успіння Діви Богоматері теж була збудована, як і Покровська церква, в межах Коропської фортеці За документами Генерального опису Лівобережної України – Гетьманщини 1768 р., дерев’яна церква Успіння Богоматері була старою, з одним правобічним приділом (додатковим вівтарем) во ім’я Великомученика Георгія Змієборця. Церква знаходилася на Боровій вулиці (нині Воздвиженська) – «внутре города к браме Глуховской под валом», тобто на краю Коропської фортеці [16, арк. 1090 зв.]. Успенська церква зазначена в подвірному реєстрі 1768 р. між старими дворами козака Микити Добренка № 36 та посполитого Тимуша Чернявського № 37, розташованих «от брами Глуховской по левой стороне в провулку» (нині вулиця Горького) [17, арк. 494]. При Успенській церкві були старі дерев’яні школа та шпиталь [16, арк. 1090 зв.; 17, арк. 494]. У школі проживав вчитель – дячок Олексій Жданов, уродженець коропівський, 18 р., звання посполитого [16, арк. 1094 зв.].

Церкві «издревле» належав в Коропі двір, де було 3 хати для хазяїв та одна людська для служителів, у дворі була ще й конюшня. Ніяких кріпостей (купчих) на двір церква не мала [16, арк. 1091]. Також Успенській церкві належав ще двір під № 52, з лівого боку вулиці від Краснопільської брами. Там було 2 хати, 3 амбари та 1 сарай. У дворі проживав посполитий Василь Ткач [17, арк. 494 зв.].

Священик Успенської церкви Дем’ян Волковицький проживав у дворі, що дістався йому в спадок від тещі попаді Тетяни Веселовської. Священик мав нову торгівельну лавку на базарі в крамному ряду, з перегородкою та двома вікнами. Лавка здавалася за 4 рублі за рік [16, арк. 1091]. Другий священик Успенської церкви Петро Веселовський теж проживав у дворі, що дістався йому від предків – священиків [16, арк. 1100 зв.]. Він мав на базарі лавочне місце [17, арк. 489, 490]. Дияконом Успенської церкви був Семен Волковицький [17, арк. 485].

Успенська церква позначена на плані позаштатного міста Коропа 1805 р. на Успенській вулиці, а за квартал ліворуч позначено Базарну площу (5) з вагарнею (6) та галереєю (7) для харчових припасів [7, с. 393].

Успенська церква відома серед коропчан тим, що її священиком був з 1840-х рр. Іван Йосипович Кибальчич (1810-1878), батько народника, революціонера Миколи Кибальчича (1853-1881), який винайшов таку потужну бомбу, що вбила московського царя Олександра ІІ (1818-1881).

У 1874 р. поряд з Успенською церквою було збудовано дерев’яний, обкладений цеглою церковно-причтовий будинок (13,5х4,6х2,6 м), в середині – тинькований, критий залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Будинок стояв на кам’яному фундаменті, мав підвал, де була кухня й погріб. Також мав коридор, а у дворі будинку стояли: амбар та поєднані між собою у одній зв’язці сарай з навісом. У 1880 р. збудували при церкві цегляну сторожку (7х5,7х2,5 м) з сіньми, покриту залізом [13, арк. 354/9].

У 1898 р. звели при Успенській церкві дзвіницю на чотирьох дубових стовпах з перекладинами для дзвонів під залізним дахом, пофарбованим зеленою олійною фарбою; стовпи зверху і знизу були обшиті шалівкою з різьбою та карнизами. Висота до верху карниза становила 10 арш. (7,1 м), довжина – 6 арш. 14 верш. (5 м), ширина – 6 арш. 10 верш. (4,7 м) [13, арк. 354/9].

У 1900 р. звели нову кам’яну Успенську церкву [9, с. 17]. Вона стояла на кам’яному фундаменті, як зовні, так і в середині була тинькована, покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 39 арш. (28,2 м), найбільша ширина – 20 арш. (14,4 м), висота до верху карниза – 10 ½ арш. (7,5 м). На церкві була одна велика глава. Великих вікон – 21, малих (полувікон) – 3; дверей зовнішніх, стулкових, обшитих залізом – 3, одинарних – 1; дверей внутрішніх одинарних – 2. Іконостас – головний довжиною у 16 арш. (11,4 м), висотою – 9 арш. (6,4 м); іконостаси в приділі довжиною – 10 арш. (7,1 м), висотою – 7 арш. (5 м). Найближча до церкви чужа будівля – єврейський житловий будинок – знаходився зі східного боку на відстані 21 сажня (21 м) [13, арк. 354/9].

У 1901 р. внутрішні стіни Успенської церква розписали живописом. Церква мала боковий вівтар (приділ) в ім’я святого великомученика Георгія [11, с. 34].

Страхова вартість Успенської церкви разом з двома іконостасами становила у 1910 р. – 10000 руб., вартість дзвіниці – 200 руб., вартість будинку – 800 руб., амбару – 75 руб., сараю з навісом – 125 руб., сторожки – 50 руб., разом – 11250 руб. Вартість цього нерухомого майна Успенської церкви визначили: замісник благочинного 2-го округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії священник: Євген Биваловський; священики: Петро Рклицький, Григорій Биваловський, Михайло Пирлик; церковний староста Григорій Півень; представники прихожан Георгій Лисий, Олексій Ципка [13, арк. 354/9].

У 1931 р. коропські більшовики закрили Успенську церкву, замінили позолочений хрест купола на свою червону зірку, а потім й саму церкву зробили пролетарською, робочою будівлею з діючими там крупорушкою, пилорамою, електростанцією та складом [11, с. 34]. Лише в 1993 р., вже за Незалежності України, прибрали склад з Успенської церкви та зробили ремонт фасаду, потинькували, пофарбували й розмістили там історико-археологічний музей. У 1997 р. церкву віддали релігійній громаді для богослужінь (вул. Успенська,1).

4. Троїцька церква

Здавен стояла з західного краю Коропської фортеці над річкою Короп. Біля церкви відбувався на Троїцин день великий ярмарок, відомий з 1665 р. [4, с. 357].

У 1716 р. збудували в Коропі нову дерев’яну дуже високу й обширну Троїцьку церкву [4, с. 353; 9, с. 17].

8 грудня 1727 р. у Троїцькій церкві було зачитано універсал гетьмана Данила Апостола (1654-1734) щодо передачі Коропа з усіма навколишніми селами на утримання Генеральної військової артилерії Гетьманщини [15, с. 14].

У реєстрі складеному ревізорами Генерального опису Гетьманщини 1768 р. щодо наявних в «городе Коропе лавок, чинов и разних жителей дворов» зазначено соборну Троїцьку церкву «внутре города от брами Глуховской по правой стороне», тобто на Новомлинській вулиці (нині Вознесенська вулиця). Церква стояла між дворами міщан Грицька Рокача під № 4 та Федора Дубини під № 5 [4, арк. 492]. Церква була з двома боковими приділами, праворуч – во ім’я Благовіщення, ліворуч – во ім’я Богородиці. При церкві були дерев’яні стара школа та ветхий шпиталь [16, арк. 1058 зв.].

Троїцька церква мала біля себе торгівельні лавки на 6 вікон та амбар. Лавки здавалися за 10 рублів за рік, а амбар за 3 рублі [16, арк. 1059 зв.]. Ще був у церкви старий шинок далі по вулиці у дворі під № 7. Там було 2 хати, 2 амбари та 1 сарай. У дворі шинкував горілкою, пивом та медом козак Григорій Баранський [17, арк. 492].

Священик Троїцької соборної церкви Федір Гловачевський проживав на цій же Новомлинській вулиці – «от брами Глуховской по правой стороне» – у старому дворі під № 11, де було 3 хати, 3 амбари, 1 конюшня, 1 сарай та винокурня на 5 казанів, один з казанів був «виламаний» [17, арк. 485, 492, зв., 493]. Двір дістався священику та його двом братам в спадок від батька коропського священика Іоанна Гловачевського. Один з братів – Іонан Гловачевський доживав у дворі, а другий – Кирило Гловачевський – був «при Академии Художеств Ея Императорского Величества советником», тобто радником імператриці Катерини ІІ [16, арк. 1059 зв.].

Винокурня священика Федора Гловачевського знаходилася навпроти його жилого двору над річкою Короп, біля самого валу. Священик націджував взимку 400 відер горілки для домашнього вжитку та на продаж діжками стороннім людям. Хліб (зерно) для винокурні купляв 140 четвертей (2 тони) з привозного на торги в Короп [16, арк. 1059 зв.].

Троїцька церква позначена на плані позаштатного міста Коропа 1805 р. на одній вулиці з ратушою (3), напроти якої позначені лавки (4) [7, с. 393].

У 1853 р. під Троїцьку церкву підвели цегляний фундамент, підмурок [2, с. 140; 11, с. 33]. Поряд з церквою збудували два дерев’яні церковно-причтові будинки для проживання священника та псаломщика. Будинки стояли на цегляних фундаментах, були криті соломою під глину. Перший будинок (12,8х7,5х2,6 м) мав коридор, у дворі – амбар у одній зв’язці з сараєм, гумно з дощатим навісом. Другий будинок (12,8х5,6х2,6 м) мав сіні, у дворі – амбар, сарай. Неподалік цих двох нових будинків стояв ще старий дерев’яний будинок (15,4х6,2х2,1 м), критий соломою під глину. У дворі знаходився амбар у одній у одній зв’язці з сараєм [13, арк. 354/8].

У Троїцькій церкві зберігався залишок старого іконостасу та дві великі старовинні ікони із зображеннями трьох апостолів [4, с. 353]. Було два бокові вівтарі на честь Божої матері та святого Миколая Чудотворця [11, с. 33]. У церкві перебувала особливо шанована, прославлена в межах всієї Чернігівської єпархії ікона Троєручиці [5, с. 46].

На початку 1880-х рр. Троїцька церква поступово замінила старі дерев’яні торгівельні лавки на Базарній площі на нові. Першими були збудовані дві дерев’яні лавки (3,5х3,2х2,5 м та 2,8х2,8х2,5 м) криті залізом. У 1885 р. була збудована ще третя, дещо менша дерев’яна лавка (2,4х2,4х2,1) крита залізом. Крім дерев’яних лавок були збудовані ще шість кам’яних лавок. Усі вони були однакові за розміром і в одній зв’язці, загальною довжиною у 33 м, шириною – 6,1 м, висотою – 3,3 м, криті залізом. При церкві стояли дві цегляні сторожки, криті залізом. Перша (5,4х4,7х2,5 м) була з сіньми, друга – ні (4,5х4,5х2,3 м) [13, арк. 354/8].

5. Феодосіївська церква

У 1902 р. була збудована тепла кам’яна Феодосіївська церква при великій дерев’яній Троїцькій церкві, як зазначено в страховому опису, складеному її священиками в 1910 р. [13, арк. 354/8]. Дві церкви Троїцька та Феодосіївська значяться в опису як одна Троїцько-Феодосіївська церква, як один приход.

За страховим описом 1910 р., довжина кам’яної Феодосіївської церкви разом з дзвіницею становила 19 ½ арш. (13,8 м), найбільша ширина – 14 арш. (9,9 м), висота до верху карниза – 11 арш. (7,8 м). Церква була покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. На церкві була одна глава. Усіх вікон було 12; дверей – 10, з них 3 зовнішніх, стулчастих, обшитих залізом, 4 – внутрішніх, стулчастих, 3 – одинарних. Іконостас був довжиною 11 арш., висотою – 7 арш. Церква опалювалася трьома печами. Дзвіниця була в один ярус, загальною висотою до верху карниза – 20 арш. (14,2 м) [13, арк. 354/8]. Дзвіниця поєднувалася з церквою, утворюючи спільну залу, тому Феодосіївська церква належить до церков «залового типу». Зовні кам’яна Феодосіївська церква не була потинькована відповідно до панівного тоді в архітектурі заощадливого «кирпичного стиля».

За страховим описом 1910 р., дерев’яна Троїцька церква стояла на цегляному фундаменті, зовні була обшита тесом та пофарбована олійною фарбою, покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви – 37 арш. (26,3 м), найбільша ширина – 50 арш. (35,5 м), висота до верху карниза – 20 арш. (14,2 м), на церкві була одна велика глава та чотири менші. Великих вікон – 24, малих – 16; дверей зовнішніх, стулчастих, обшитих залізом – 3, одинарних – 1, внутрішніх – 5; Іконостас середній довжиною 11 ¾ арш., висотою – 18 арш., іконостаси в приділах (Божої Матері та св. Миколи Чудотворця) – два однакового розміру – довжиною – 8 ¾ арш., висотою – 11 арш. [13, арк. 354/8].

У 1911 р. усі три дерев’яні торгівельні лавки Троїцько-Феодосіївської церкви були передані в оренду. Того ж року був розібраний за ветхістю найстаріший церковно-причтові будинок та сарай-амбар біля нього. На звільненому місці збудували в 1914 р. новий, майже такий за довжиною, дерев’яний будинок (14,2х8,6х2,8 м), обкладений цеглою, на кам’яному фундаменті, критий залізом, з коридором та цегляним погребом під будинком (1,4х0,9 м) [13, арк. 354/8].

Страхова вартість Троїцької церкви разом з трьома іконостасами становила у 1910-1915 рр. – 2500 руб.; Феодосіївської церкви разом з іконостасом та дзвіницею – 4000 руб.; дерев’яних лавок – 100 руб.; кам’яних лавок – 1000 руб.; трьох церковно-причтових будинків –2400 руб.; амбару з сараєм – 100 руб.; сараю – 30 руб.; гумна – 150 руб.; двох сторожок – 70 руб. Загалом страхова оцінка нерухомого майна Троїцько-Феодосіївської церкви становила – 10350 руб. Вартість цього нерухомого майна визначили: замісник благочинного 2-го округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії священник: Євген Биваловський; священики: Іоанн Рахинський, Петро Рклицький; псаломщик Михайло Єловинський; церковний староста Григорій Лисенко; представники прихожан: Іван Бігун, Степан Шода, Михайло Прохоренко [13, арк. 354/8].

У 1928 р. дерев’яну Троїцьку церкву обстежив відомий дослідник української архітектури Стефан Таранушенко (1889-1976). У звіті він вказав, що церква складена з соснових брусів і за 212 років свого існування стала ветхою – «Троїцька церква в Коропі має форми поважної монументальної будови саме того типу, який був вироблений і поширений в XVII ст. на Україні в містах і значних монастирях як соборний і який послужив прототипом численних мурованих соборів… Загальне враження від зовнішнього вигляду пам’ятки – поважна урочистість, спокійна гармонійна зрівноваженість» [14, с. 67].

Троїцький собор у Коропі закрили у 1929 р. й невдовзі, в 1930-х рр., його розібрали [11, с. 33]. Таким чином, пішла на дрова більшовикам одна з найвидатніших пам’яток народної монументальної дерев’яної архітектури XVIII ст. на Лівобережжі. На місці церкви більшовики встановили сцену для своїх виступів перед трудівниками, потім в 1960-х рр. збудували поряд на Базарній площі чотириповерхову будівлю райкому компартії (нині райрада, вул. Кибальчича, 1).

Феодосіївська церква теж була закрита більшовиками в 1930 р., хрести з купола та дзвіниці були скинуті, восьмерики під куполами розібрані на цеглу, дірки перекриті бляхою та влаштовано кінозал у довгому приміщені церкви. У 1987 р. кінотеатр переробили під дискотеку. Нині в колишній Феодосіївській церкві перебуває регіональний історико-археологічний музей (вул. Вознесенська, 2-а).

6. Преображенська (Спаська) церква

Дерев’яна Преображенська церква була збудована за гетьмана Івана Самойловича (1672-1687). Вона стояла на краю Коропської фортеці біля Новомлинської брами. У 1743 р. церква була вже дуже ветхою й потребувала негайного ремонту. Проте прихожани не мали для цього коштів й мусили разом зі своїми священиками звернутися за допомогою до борзнянського протопопа Величковського, а він – до Ніжинської полкової канцелярії [4, с. 354-355].

За документами Генерального опису Лівобережної України 1768 р., короппська церква Преображення Господнього була дерев’яною «старинною» з приділом (додатковим вівтарем) во ім’я Рождества Пресвятої Богородиці, тому й вулиця звалася Рождественською [16, арк. 1119 зв.]. При церкві були школа та шпиталь, старі, дерев’яні. А напроти школи, через Рождественську вулицю, знаходився шинковий двір під № 13. Він «издревле» належав церкві, але ніяких кріпостей (купчих) на нього в церкві не було за давністю літ. У дворі стояли 2 хати, 2 амбари, 1 конюшня, 1 сарай. Там шинкував горілкою, пивом та медом Юхим Маюра, який щорічно сплачував церкві 8 рублів [16, арк. 1120; 17, арк. 493]..

Сусідній з шинком церковний двір під № 14 був приїжджим, у ньому було 2 хати, 4 амбари, 1 конюшня, 1 сарай. У дворі проживав коропський козак Тимош Барабака. Він скуповував діжками горілку й возив в сторонні місця, а звідти привозив сіль та рибу [16, арк. 1122]. Також й церковний двір під № 16, що мав 3 хати, 1 амбар, 1 сарай, здавався за 4 рублі за рік. У дворі проживав Василь Ложковенко [17, арк. 493].

Преображенській церкві належав пляц (ділянка землі) біля шпиталю, також належали дві торгівельні лавки, одна з яких стояла біля дзвіниці, друга – в ковбасному ряду на коропському базарі. У церкви були ще старі шинкові прибудови біля шевні. Також за 7 верст від Коропа біля «деревни» Царовка знаходилася в лісі, окружністю у 110 сажнів, церковна пасіка на 50 вуликів. Мед і віск з пасіки йшов на церковні потреби [16, арк. 1122; 17, арк. 490, 493].

Священиками Преображенської церкви були рідні брати Федот та Іоанн Константиновичі [17, арк. 485]. Вони проживали на одній Батуринській вулиці. Священик Іоанн Константинович мешкав у дворі під № 589, де було 2 хати, 3 комори, 2 винокурні (одна – на 4 казани, друга – на 3 казани). Священик Федот Константинович мешкав у дворі під № 597, де було 3 хати, 2 комори, лазня та винокурня на 4 казани [17, арк. 509].

У 1790 р. була збудована нова кам’яна Преображенська церква [4, с. 354; 9, с. 17; 13, арк. 354/1]. Вона була виконана в перехідних стильових архітектурних формах від пізнього бароко до класицизму [2, с. 139]. У церкві був боковий вівтар в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці [11, с. 34]. Там зберігалася особливо-шанована ікона Божої Матері, прославлена в межах всієї Чернігівської єпархії [5, с. 46].

Кам’яна Преображенська церква (6) позначена на трьохверстовій карті 1863 р. на перехресті головних вулиць Коропа, спрямованих та Батурин та Кролевець.

У 1883 р. збудували окремо з заходу від церкви кам’яну двоярусну дзвіницю висотою у 40 аршин (28,4 м), довжиною – 22 ½ арш. (16 м), шириною – 10 ¼ арш. (7,3 м), покриту залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. У дзвіниці знаходилася сторожка. У 1907 р. збудували біля церкви дощатий сарай, критий залізом [13, арк. 354/1].

За страховим описом 1910 р., кам’яна Преображенська церква була як зовні, так і в середині тинькована, покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила 40 ¾ арш. (28,9 м), найбільша ширина – 20 ¾ арш. (14,9 м), висота до верху карниза – 19 арш. (13,5 м). На церкві була одна велика глава. Великих вікон було 14, малих – 16; дверей зовнішніх, стулкових, обшитих залізом 3, одинарних – 2; дверей внутрішніх 4. Головний іконостас був довжиною у 16 (11,4 м), висотою – 11 ½ арш. (8,2 м), іконостас в приділі був довжиною у 6 ½ арш. (4,7 м), висотою – 9 арш. (6,4 м) [13, арк. 354/1].

Страхова вартість Преображенської церкви разом з двома іконостасами становила у 1910 р. – 10000 руб., вартість дзвіниці – 4000 руб., сараю – 10 руб., разом – 14010 руб. Вартість цього нерухомого майна визначили: замісник благочинного 2-го округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії священник: Євген Биваловський; священики: Іоанн Рахинський, Михайло Пирлик, Петро Рклицький; псаломщик Сергій Короваєвський; церковний староста Іван Красновський; представники прихожан: С. Журавльов, Петро Сербин [13, арк. 354/1].

Преображенська церква була закрита більшовиками в 1931 р. Богослужіння відновили під час німецької окупації. У 1943 р. в купол церкви влучила бомба й опалила її в середині. У 1947-1948 рр. церкву розібрали на цеглу для будівництва маслозаводу [11, с. 34]. Нині на місці церкви стоїть пам’ятник-меморіал «Скорботна мати» (з правої сторони Вознесенської вулиці між будинками № 14-24).

7. Вознесенська церква

Дерев’яна Вознесенська церква була збудована за гетьмана Івана Мазепи (1687-1708). Вона стояла за межами Коропської фортеці, за півтораста сажнів від Батуринської брами на Великій Батуринській вулиці по дорозі на містечко Батурин через село Рождествене. У 1746 р. церква прикупила собі двір на Базарній площі за 20 рублів [4, с. 354].

У 1748 р. розпочалося будівництво нової кам’яної Вознесенської церкви коштом отамана Генеральної артилерії Гетьманщини Петра Мартиновича Юркевича, нащадка коропських купців. Церква була збудована у 1756 р. [13, арк. 354/2]. Вона належить до споруд нового тетраконхового (чотирипелюсткового) квадратного в плані типу церков, що саме з’явився в Гетьманщині й набував все більшого поширення з характерними високими трикутними фронтонами з усіх боків церкви.

8. Іллінська церква

У 1756 р. поряд з Вознесенською церквою було розпочато будівництво кам’яної триярусної дзвіниці, яка була освячена в 1764 р. [13, арк. 354/2]. У дзвіниці була влаштована Іллінська церква з пічним опаленням, як тепла церква при холодній Вознесенській церкві.

За документами Генерального опису Лівобережної України 1768 р., кам’яна церква Вознесіння Господнього знаходилася в передмісті «на тракте, идучому з города Коропа в Батурин» (нині Вознесенська вулиця). Церква мала один приділ (боковий вівтар) Введення Пресвятої Богородиці [16, арк. 950 зв.]. При церкві були старі, дерев’яні школа та шпиталь. Вознесенська церква була огороджена кам’яним парканом [17, арк. 507 зв.]. На другій стороні вулиці, де була колишня дерев’яна Вознесенська церква, знаходився цвинтар, на якому «мерцов погребают» [16, арк. 951]. Церкві належали дві шинкові комори поміж шевських яток на коропському базарі, розташованому над трактом з Коропа на Батурин. Комори здавалися церквою за 2 рублі 50 копійок за рік. Також на ринку було одне церковне лавочне місце в хлібному ряду, але воно пустувало [16, арк. 951; 17, арк. 490, 490 зв.].

У Вознесенської церкві було три священика: Євмен Якубовський, Василь Андрієвський, Яків Прокопов та один диякон – Микола Андрієвський, син священика Василя Андрієвського [17, арк. 485]. Священики проживали у дворах поблизу церкви. У ієрея Євмена Якубовського стояли у дворі 2 хати, 3 амбари [16, арк. 953 зв.]. У Василя Андрієвського – 2 хати, 2 амбари, 1 конюшня. 1 сарай [16, арк. 950 зв.; 17, арк. 507 зв.]. Священики Якубовський та Андрієвський займалися винокурним промислом – виціджували взимку, у власних винокурнях на 3 казани, по 600 відер горілки й використовували її для домашнього вжитку та на продаж діжками стороннім людям. Хліб (зерно) для винокурень купляли по 170 четвертей (2,2 тони) на торгах в Коропі [16, арк. 950 зв., 954].

У 1889 р. збудували при Вознесенській церкві дерев’яний будинок (16,7х8,3х3,2 м) для проживання священика. Будинок стояв на цегляному фундаменті, зовні був тинькований, критий соломою під глину. У 1893 р. збудували у дворі священика амбар з колод, критий залізом та дощатий сарай, критий соломою під глину [13, арк. 354/2].

Протягом ХІХ століття Вознесенська церква зазнала незначних ремонтів та прибудов, як-то кам’яної різниці та малих дерев’яних тамбурів на входах, змінилася й форма купола.

За страховим описом 1910 р., кам’яна Вознесенська церква була тинькована як зовні, так і в середині, покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви становила – 32 ½ арш. (23,1 м), найбільша ширина – 21 ½ арш. (15,3 м), висота до верху карниза – 20 арш. (14,2 м). На церкві була одна велика глава. Великих вікон – 16, малих – 7; дверей зовнішніх, стулкових, обшитих залізом – 3, одинарних – 1; дверей внутрішніх – 3. Іконостас довжиною у 14 ½ арш. (10,3 м), висотою – 15 арш. (10,5 м). Найближча до церкви стороння будівля – козацький житловий будинок – знаходився з південно-західного боку на відстані 30 арш. (21 м) [13, арк. 354/2].

Дзвіниця – кам’яна в три поверхи – на нижньому поверсі знаходилася церковно-приходська школа, на другому поверсі – тепла Іллінська церква і на третьому – власне дзвіниця. Будівля дзвіниці була довжиною у 21 арш. (14,9 м), шириною – 17 арш. (12,1 м), висотою до верху карниза – 20 арш. (14,2 м); дверей зовнішніх – 3 шт., одинарних – 1 шт.; дверей внутрішніх – 4 шт.; вікон в самій Іллінській церкві – 14 шт., в школі – 16 шт. Іконостас – довжиною у 8 ½ арш. (6,1 м), висотою – 6 арш. (4,3 м). Церква опалювалася двома голландськими печами, школа теж двома. Страхова вартість Вознесенської церкви разом з іконостасом становила у 1910 р. – 11400 руб., вартість дзвіниці з іконостасом в Іллінській церкві – 4100 руб., будинку священика – 2000 руб., амбару – 75 руб., сараю – 100 руб., усього – 17675 руб. [13, арк. 354/2].

У 1934 р. коропські комсомольці здерли хрести з куполів Вознесенської церкви та її дзвіниці. Дзвони відправили на переплавку У школі запрацювала винокурня артілі імені ІІІ Інтернаціоналу, а в Іллінській церкві зберігали зерно для цієї винокурні. Дзвіниця зазнала у війну значних пошкоджень й стала руїною. Вознесенська церква вистояла, й відновила богослужіння в 1947 р. [11, с. 33].

У 1963 р. Вознесенська церква разом з руїною своєї дзвіниці під назвою Іллінської церкви потрапили в список пам’яток архітектури УРСР. Нині обидві церкви Вознесенська та Іллінська є пам’ятками національного значення під охоронними номерами 3444 та 3445 відповідно. Вознесенська церква це самобутня пам’ятка, яка архітектурно близька до старих українських дерев’яних церков. У ній частково зберігся настінний олійний живопис кінця ХVIII століття [18, с. 134]. На її честь названа Вознесенська вулиця.

9. Михайлівська церква

Дерев’яна Михайлівська церква була збудована за гетьмана Івана Мазепи (1687-1708). Вона стояла за межами Коропської фортеці, за півверсти від Новомлинської брами по дорозі до містечка Нові Млини через села Риботин, Нехаївку. Священик Архангело-Михайлівської церкви Іоанн Осипович значиться в документах судової справи 1732 р. [4, с. 356].

За документами Генерального опису Лівобережної України 1768 р., церква Святого Архистратига Михайла була новою дерев’яною, ще не огородженою, з одним приділом (додатковим вівтарем). Церква стояла на Новомлинському тракті (нині вул. Шевченка). При церкві було кладовище та дві старі дерев’яні хати, де перебували школа і шпиталь [16, арк. 973 зв.]. У школі проживав вчитель – дяк Омелян Єфремов, 26 р., уродженець містечка Семенівки, посполитий. У шпиталі проживав паламар Іван Литвиненко, 30 р., уродженець містечка Бобровиці Київського полку [16, арк. 981 зв.].

У реєстрі складеному ревізорами Генерального опису Гетьманщини 1768 р. щодо наявних в «городе Коропе лавок, чинов и разних жителей дворов» зазначено Михайлівську церкву між дворами посполитих № 650 та № 651 на Новомлинській вулиці [17, арк. 510 зв.]. Священики Михайлівської церкви Андрій Стефанович та Стефан Биковський проживали у дворах під №№ 635 та 621 відповідно. У дворі Стефановича було 2 хати, амбар, конюшня та винокурня на 2 казани, у дворі Биковського було 2 хати, 2 комори та винокурня на 3 казани [17, арк. 509 зв., 510, 510 зв.].

Михайлівській церкві належали два старі двори, один – на вулиці прозваною Могили (нині Вознесенська вулиця), там стояла пусткою церковна хата. Другий старий двір під № 9 був на базарі, за п’ять дворів від Троїцької церкви, тобто та тому ж Новомлинському тракті але «внутре города от брами Глуховской по правой стороне» (нині Вознесенська вулиця). Там було 2 хати, 3 амбари. У дворі шинкував козак Василь Мехеда [17, арк. 492 зв.]. Також Михайлівській церкві належали дві ниви, одна над шляхом до села Царовки, друга – на Столяровій дорозі [4, с. 356; 16, арк. 974].

Михайлівська церква позначена на плані 1805 р. на західній околиці позаштатного міста Коропа. Церква згоріла у 1810-х рр. У 1837 р. збудували нову кам’яну Михайлівську церкву [9, с. 17; 13, арк. 354/4]. Вона була виконана в архітектурних формах пізнього російського класицизму (тобто з характерними для класицизму чотириколонними портиками, увінчаними трикутними фронтонами). Церква була поєднана з дзвіницею видовженим переходом [2, с. 141].

У Михайлівській церкві зберігалася ікона святителя Миколая, яка була написана з оригіналу чудотворної ікони Миколая, що знаходилася в Рихлівському Миколаївському монастирі за Десною. Копія була зроблена за проханням прихожан Михайлівської церкви як пам’ятник вдячності святителю Миколаю, який захистив коропців від епідемії холери в 1848 р. Тоді мешканці Коропа принесли чудотворну ікону з Рихлівського монастиря в Михайлівську церкву та влаштували хресну ходу з іконою навколо Коропа й холера вщухла [4, с. 357].

Михайлівська церква мала біля себе на Михайлівській вулиці дерев’яний будинок (9х6,4х2,5 м), покритий залізом. У дворі стояв амбар з колод, критий залізом; сарай з дошок, критий соломою під глину; навіс над погребом, критий соломою [13, арк. 354/4].

У 1900 р. збудували нову кам’яну церковно-приходську школу (10х10,3х3,2 м) на кам’яному фундаменті, криту залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. При школі були два однакові за розміром коридори з шалівки. У 1900 р. збудували біля школи дощатий навіс [13, арк. 354/4].

За страховим описом 1910 р., кам’яна Михайлівська церква була як зовні, так і в середині тинькована, зверху покрита залізом, пофарбованим зеленою олійною фарбою. Довжина церкви разом з дзвіницею становила – 44 аршини (31,2 м), найбільша ширина – 26 арш. (18,5 м), висота до верху карниза – 12 арш. (8,5 м). На церкві була одна велика глава. Великих вікон – 27, малих – 10; дверей зовнішніх, стулкових, обшитих залізом – 3, одинарних – 1; дверей внутрішніх – 5. Іконостас довжиною у 11 ½ арш. (8,2 м), висотою – 11 арш. (7,8 м). Дзвіниця в один ярус, загальною висотою до верху карниза – 30 арш. (24 м) [13, арк. 354/4]. За переказом, найбільший дзвін на дзвіниці був вагою у 32 пуда, «його густий голос котився далеко округою» [11, с. 35].

Страхова вартість Михайлівської церкви разом з іконостасом та дзвіницею становила у 1910 р. – 8000 руб., церковно-приходської школи – 500 руб., навісу – 10 руб., будинку – 300 руб., амбару – 70 руб., сараю – 25 руб., навісу – 5 руб., разом – 8910 руб. Страхову вартість цього нерухомого майна визначили: замісник благочинного 2-го округу Кролевецького повіту Чернігівської губернії священник Євген Биваловський; священики: Петро Рклицький, Михайло Пирлик, Григорій Биваловський; псаломщик Іоанн Коренєв; церковний староста Федір Журавльов; представники прихожан: купець Ілля Савелійович Лисенко, Микола Петрович Відерко, Юхим Мойсеєнко [13, арк. 354/4].

На карті Чернігівської єпархії 1911 р. зазначена в Коропі одна церковно-приходська школа, що діяла при Михайлівській церкві [6].

Церква була знищена більшовиками в 1931 р. [11, с. 35]. Віруючим вдалося зберегти ікону Святителя Миколая, яка під час війни з німцями була принесена до Феодосіївської церкви, але в 1947 р. ікону забрали якісь невідомі люди. Копія ікони Святителя Миколая, що зберігалася в Вознесенській церкві, зараз перебуває в Успенській церкві [1і, с. 35].

Джерела

1. Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. / О. М. Апанович. К.: Наукова думка, 1969. 222 с.
2. Вечерський В.В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. / Київ; НДІТІАМ, 2002. 592 с.
3. Державний архів Чернігівської області (ДАЧО), ф. 712, оп. 1, спр. 206.
4. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Книга 5. Губ. город Чернигов. Уезды: Черниговский, Козелецкий, Суражский, Кролевецкий и Остерский – Чернигов. Земская типография, 1874. 443 с.
5. Календарь Черниговской губернии на 1906 год. Чернигов, 1905. 281 с.
6. Картины церковной жизни Черниговской епархиииз IX вековой ее истории. – Киев : С. В. Кульженко, 1911. – [10], 206, [1], [62] л. ил., [1] л. карт. : ил.
7. Книга чертежейи рисунков (Планы городов). — Санктпетербург : В Типографии 2 Отделения Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1839. — [3], IV с., 416 
8. Коваленко О., Гринь О. Нововиявлені матеріали з історичної топографії міст Чернігово-Сіверщини. – 2004. – №3. – С.86 – 88., С.170 – 175.
9. Корноухов Е.А. Алфавитный список церквей Черниговской епархии. // Труды Черниговской губернской архивной комиссии 1906-1908 гг. Вып. 7. Чернигов, 1908. 402 с.
10. Михайленко В.М. Короп: Популярні нариси. Чернігів: Ранок, 2009. 104 с.
11. Михайленко В. Короп – європейське містечко / Сіверський інститут регіональних досліджень; Ред. кол. : В. М. Бойко (голова ред.) [та ін.]. Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2013. 77 с.
12. Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781). – К.: Археографічна комісія ВУАН, 1931. XXI; 593 с.
13. Российский государственный исторический архив в Санкт-Петербурге (РГИА), ф. 799, оп. 33, д. 2359.
14. Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України. К.: Будівельник 1976 р. 336 с.
15. Токарев С. А. Коропська сотня Ніжинського полку у другій половині XVII – XVIII ст. Чернігів: Десна Поліграф, 2016. 120 с.
16. Центральний Державний історичний архів в Києві, Генеральний опис Лівобережної України 1765 — 1769 рр., Фонд 57, оп. 1, спр. 65.
17. Центральний Державний історичний архів в Києві, Генеральний опис Лівобережної України 1765 — 1769 рр., Фонд 57, оп. 1, спр. 66.
18. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. – Київ, УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. 1006 с.