Богдан Олександрович Кістяківський народився 1868 року у родині професора права Київського університету Олександра Федоровича Кістяківського, який набув визнання своїми дослідженнями в справах смертної кари та злочинності неповнолітніх. Його перу належать праці, якими користувались студенти – правники другої половини ХІХ-початку Х ст., зокрема “Исследования о смертной казни”, “Элементарный учебник общего уголовного права” та ін.
Він першим опублікував знаменитий український кодекс XVIIIст. “Права, по которым судится малороссийский народ” (1879р.), був співзасновником “Киевского юридического общества”, співробітником першого українського суспільно-політичного та науково-літературного журналу “Основа”. Цілком логічно, що інтереси батька, його потяг до українського права, його наукова кар’єра вплинули на подальшу діяльність його синів – Богдана і Ігоря, які стали також юристами.
Старший син, Володимир Олександрович (1865-1952), був видатним радянським хіміком.
Дитинство і юність Богдана Кістяківського пройшли під ідеєю української національної приналежності, яка була центральною темою його освіченої родини. Він спілкувався з видатним діячем українського громадського руху Михайлом Драгомановим, із своїм дядьком, професором історії Київського університету Володимиром Антоновичем, з членами київської «Громади» і інтелектуальний та культурний вплив цього спілкування визначив напрямок наукових і політичних симпатій Богдана Олександровича [1,c.XIX]
Відомо, що український національний рух у 70-80-х рр.. ХІХ ст.. перебував під сильним впливом М. Драгоманова, який бачив майбутнє Російської імперії в створенні конфедерації автономних регіонів, кожен з яких мав власне самоврядування. Драгоманов вважав, що державна влада повинна враховувати той факт, що кожна нація, а також кожен громадянин має право на власне самовизначення. Він писав: «Метою людства, на відміну від завдань сучасних держав, є стан, коли більші і менші суспільні утворення будуть об’єднані заради співпраці та допомоги. Ця ідея називається анархізмом, тобто власною свободою кожного індивіда, і вільним співробітництвом людини та групи». [2, с.117]
Для вченого, який обстоював свободу людини і заперечував монархізм і авторитарність, був природним конституційний принцип федералізму, як найбільш придатний для політичної організації. А автономні територіально-адміністративні одиниці об’єднувалися би в більш-менш тісні державні утворення для вирішення стратегічних спільних завдань.
Рівноправні індивіди могли б об’єднуватися в групи, асоціації та комуни, які співробітничали б з більшими соціальним інститутами і таким чином зовсім по-іншому об’єднували б суспільство. Драгоманов на прикладі Швейцарії та США доводив, що федералізм має такі головні переваги:
- Допомагає судам і адміністративній владі бути ближче до населення, полегшує освітню діяльність;
- При федеральному устрої адміністративні функції держави спрямовані на інтереси людей, а не бюрократичного апарату.
Богдан Кістяківський став переконаним «драгомановцем». Натхненний федеральними і демократичними ідеями Драгоманова, він став поборником прав пригноблених неросійських національностей. Через це поліція вважала Б. Кістяківського членом українського революційного руху і, як наслідок, у 1889 р. він був заарештований і виключений із Київського університету. З наступного 1890р. Кістяківський продовжує навчання на історико-філологічному факультеті Харківського університету, але і звідси його виключили за політичну діяльність. Богдан Олександрович потрапив у категорію «неблагонадійних» для тодішньої влади. [6, с. 11-12]
Єдиним доступним для Богдана Кістяківського навчальним закладом у Росії залишався Дерптський (з 1893р. Юрєвський ) університет. З метою русифікації цього фактично німецького університету до нього приймали всіх студентів, які були виключені з інших вузів російської імперії незалежно від причин. У серпні 1891р. він вступає на юридичний факультет цього університету. Як свідчать сучасники, Б. Кістяківський весь час присвячував навчанню, але доля тут звела його з польськими марксистами, вони стали використовувати Богдана як зв’язкового з соціал-демократичними групами Галичини. Результатом цієї діяльності став арешт у кінці 1893р. і виключення з університету. Протягом року він перебував під наглядом поліції, у січні 1895р. отримав закордонний паспорт і став студентом Берлінського університету.[4,c.120-134]
У 1896р. вийшла перша друкована праця Богдана Олександровича – передмова до третього видання книги його батька «Исследования о смертной казни», де він виступає як непримиренний противник смертної кари. У Берліні Богдан Кістяківський тісно зблизився з так званими «легальними марксистами» і їх лідером П. Струве, пише для марксиських журналів російською і німецькою мовами. У 1897 р. він приступив до підготовки магістерської дисертації «Суспільство та індивід», яку захистив у 1899р. Головна мета роботи – визначити співвідношення між суспільними ідеалами і державними законами, показати відмінність між поняттям держави в юридичному і соціологічному значенні [5, с. 108].
Після закінчення навчання в університеті Б. Кістяківський з 1901 по 1917 роки декілька разів подорожував за кордоном (Швейцарія, Німеччина , Англія). Він познайомився з видатним російськими юристами П.І. Новгородцевим, Л.Й. Петражицьким, Ф. Степуном, С. Гессеном, С. Живаго; близько зійшовся з «легальними марксистами» П. Струве, С. Булгаковим, М. Бердяєвим, С. Франком, став публікуватись у їхніх збірках, в тому числі знаменитих «Вехах». Ці люди були однодумцями Кістяківського в питанні запровадження у російській імперії конституційного ладу.
У Німеччині Б. Кістяківський мав тісні зв’язки із відомими соціологом М. Вебером, професором теорії права Г. Елліником. Під їх впливом науковий інтерес врешті переважив над політичним – визначним політиком Богдан Олександрович, на відміну від брата Ігоря так і не став. Він став відомим вченим [3, с. 101-102]
Після повернення у Росію Кістяківський проживав у Вологді, куди був висланий разом з дружиною, у 1904 році переїздить до Києва, згодом – до Москви, де читає державне і адміністративне право у Московському комерційному інституті, а також на Вищих жіночих курсах. Трохи пізніше Богдан Олександрович став викладати в Ярославському Демидівському юридичному ліцеї.
З 1912 р. Кістяківський активно працює у Московському юридичному товаристві. З 1912 по 1916 рік він редагує і пише статті для журналу «Юридический вестник», який видавало юридичне товариство. У роки Першої світової війни, Кістяківський підтримував думку про необхідність співпраці між російськими і австрійськими українцями. Але не схвалював ідеї самостійної української держави. Як юрист він на перший план висував права свободи індивіда і захист їх з боку демократичних політичних інститутів. Національні проблеми, на його думку, ніколи не перевищать основні універсальні людські цінності. Кістяківський сприймав боротьбу за національні права як складову частину загальної боротьби проти самодержавства і вважав, що лише конституційна державна форма може бути гарантією індивідуальних ( в тому числі і національних) прав усіх громадян Російської імперії.
В той же час, Богдан Олександрович різко виступив проти П. Струве, який після поразки Росії в російсько-японській війні, ніби почуваючи провину лібералів за «розгойдування державного човна», закликав всі ліберальні сили до примирення, єднання і союзу з абсолютисткою владою. До 1905р. П.Струве виступав за правову державу і права особи. Тепер, щоб врятувати престиж Росії, він закликав відкинути все, що роз’єднувало російське суспільство (боротьбу за конституцію, політичні, соціальні і національні права) і об’єднатись під домінуванням Росії. В першу чергу, це було звернено до українців, щоби вони припинили національно-визвольний рух. В цей же час починається анти українська істерія в російській пресі, створюються антиукраїнські організації. Це викликало опір Б.Кістяківського.
У 1911 р. розпочалась загальноросійська дискусія з національного питання. Б Кістяківський пише статтю «К вопросу о самостоятельной украинской культуре», де він вперше звинувачує російську інтелігенцію в шовінізмі: «Факти, які я спостерігаю останні п’ять років змусили мене цілком змінити власний погляд на ставлення російського суспільства до українського руху. Я повинен сказати, що ставлення цього суспільства до українського руху можна прямо назвати суто егоїстичним».
Почався досить складаний період боротьби за українську культурну автономію, але навіть в цей період Кістяківський не стає сепаратистом.
У 1916 р. Богдан Олександрович повертається в Україну і стає активним діячем наукового товариства ім.. Т.Г.Шевченка. 5 лютого 1917 р. він успішно захистив у Харківському університеті докторську дисертацію «Социальные науки и право». У 1918 р. його було обрано професором права щойно створеного в Києві Українського державного університету. В листопаді 1918р. він стає членом соціально-економічного відділення Української Академії наук. Тут він підготував «Російсько-український словник правничої мови» [7, с. 78].
У лютому 1919 р. Б. Кістяківський разом з Президентом Академії Наук В. Вернадським від’їздить до Ростова, тікаючи від більшовицької влади. Згодом переїхав до Єкатеринодара, де влаштувався професором політехнічного інститут. У цьому місті 29 квітня 1920р. Б.О. Кістяківський помер від серцевого нападу. Так закінчив свій життєвий шлях один із видатних творців теорії правової держави, автор фундаментальних праць з соціології і філософії права, палкий прихильник і теоретик конституційного права.
Література.
- Василенко М. Академік Б.О. Кістяківський. Записки соціально-економічного відділу Української Академії наук. Т.1. – К., 1923
- Драгоманов М.П. Літературно-публіцистичні праці. У ІІ-х томах. – К., 1970
- Депенчук Л. Богдан Кістяківський. – К., 1995
- Калинович В.І. Політичні процеси Івана Франка та його товаришів. – Львів, 1967
- Ландау Б. Вчення Б.О. Кістяківського про державу. Записки соціально-економічного відділу Української Академії наук.Т.і. – К., 1923
- Савельев А. О Богдане Александровиче Кистяковском. Наше наследие, № 4 , 1990
- Хейман С. Кістяківський. Боротьба за національні та конституційні права в останні роки царату. – К., 2000
