В кінці XIX – на початку XX ст. свідченням суспільного визнання і вшанування освітньої діяльності місцевих громадських діячів, земських службовців (в тому числі вчителів, лікарів), благодійників було створення іменних шкіл та іменних стипендій. Так, Руднівська школа була заснована губернським земством, щоб увіковічити багаторічну плідну діяльність голови управи Сумського повітового земства Веніаміна Андрійовича Савича. Результатом його продуманої цілеспрямованої політики було перетворення Сумського повіту в один із провідних за рівнем освіченості у краї.
У с. Гудимівка Лебединського повіту існувала школа ім. Я. Кучерова, що перебувала на утриманні Харківського губернського земства. Яків Кучеров – проводир дворянства Лебединського повіту, голова місцевої земської управи, тридцять років перебував гласним губернського земства, виступаючи ініціатором цікавих освітніх починань. Переконаний у необхідності зближення школи й народу і водночас виступаючи за розмежуваня народної школи та спеціальної професійної освіти, він обстоював необхідність відкриття мережі ремісничих та сільськогосподарських шкіл у губернії. З 1885 р., згідно з його пропозицією, губернське земство організовувало щорічні вчительські сільськогосподарські курси при Харківському училищі землеробства. “Серед гласних Я. Кучеров був рідкісним працівником, яких у нашому (земському – К.Л.) середовищі не багато”, – стверджував голова Сумської управи І. Золотницький. “Він завжди першим прибував на земські збори й останнім їх залишав, не дивлячись на літній вік. Його діяльність -визначна сторінка Харківського земства”1
У Сумському повіті функціонували подібні “взірцеві” земські школи, які носили імена Л.В. Шеболдаєва, П.М. Маклашевського, П. Курочкіна2. Іменні школи були закладами підвищеного типу і справжньою гордістю земства, відзначалися гарним зовнішнім виглядом, матеріальним забезпеченням, підготованими вчителями, якісним рівнем знань учнів – тобто, прагнули бути гідними тих славних імен, які носили.
Поряд з іменними школами важливою формою визнання внеску окремих діячів у розвиток освіти виступали іменні стипендії. Серед них існували такі стипендії: вісімнадцять стипендій І.Г. Харитоненка в Харківському університеті, К.Д. Кондратьєва в Московському сільськогосподарському інституті, В.І. Краснянського та І.Г. Харитоненка в Сумській жіночій гімназії, дві – В А. Савича, по одній – І.Г. Харитоненка, Н.Д. Кондратьєва, І.М. Карпова, О.М. Ткаченкової, О.А, Лащенкова, М.В. Сибильова, о. Степурського в Сумській чоловічій Олександрівській гімназії, О.М. Булгакова та В. М. Бабки у Білопільській учительській семінарії, І.Г. Харитоненка в Сумському реальному училищі. Приміром, остання була встановлена у 1893 р. і призначалася учням – вихідцям із селян слободи Нижня Сироватка (батьківщина Харитоненка), а за відсутності таких – із мешканців Сум будь якого стану, але неодмінно православного віросповідання. Учень повинен був пробути у закладі не менше року і за цей час виявити гарні здібності, старанність і добропорядність. Виняток робився тільки для селянських дітей з Нижньої Сироватки, які виявили видатні здібності та обдарування. Такі хлопчики за рекомендацією училищної ради могли отримувати стипендію відразу після зарахування їх до першого класу реального училища. Стипендіат, який закінчив реальне училище і вступив у тому ж році для подальшої освіти до Харківського або іншого вітчизняного технологічного інституту, зберігав право на стипендію протягом п’яти років навчання в інституті, але за умови щорічного переходу на наступний курс. Важливо відмітити, що користування стипендією не накладало на стипендіата ніяких обов’язків.
Як правило, іменні стипендії у вищих та середніх закладах призначалися для обдарованих та здібних дітей з незаможних родин земляків і сприяли підтримці талановитої молоді.
Примітки:
- ДАСО. Ф. 2, оп. 1, спр. 14, арк. 1.
- ДАСО. Ф. 2, оп. 1, спр. 24, арк. 4.
Джерело: Матеріали ювілейної науково-практичної конференції, присвяченої 75-річчю Державного архіву Сумської області. – Суми. – 2000. – С. 56-58.
