Останнім часом опубліковано чимало наукових розвідок і популярних статей, присвячених минулому осередків освіти м. Суми. Переважно вони стосуються сфери середньої освіти. Натомість ланки дошкільної та початкової освіти висвітлені в краєзнавчій літературі досить побіжно. Особливо це стосується освітніх установ ХІХ ст. Власне, бажання виправити цю ситуацію спонукало до написання даної статті, метою якої обране описати та схарактеризувати діяльність одного з навчальних закладів початкової освіти – приватного жіночого пансіону Іванової в Сумах.

Вибір об’єкту дослідження – указаної школи – геть не був рандомним. Під час пошуків інформації з історії Сум авторові пощастило натрапити на свідчення різних боків функціонування саме пансіону Іванової. Серед них –справа про його закриття з фонду Дирекції училищ Харківської губернії Державного архіву Харківської області [3]; короткі повідомлення про установу із двох номерів «Циркулярів по Харківському навчальному округу» [4; 5]; лист соборного протоієрея Василя Нікольського щодо наклепу на його очільницю, наведений у спогадах колишнього архієпископа Харківського та Охтирського Сави [6]; нарешті, повідомлення з книги викладача Сумського повітового училища (СПУ) Олексія Васильовича Воронцова, присвяченій історії освіти міста [1, с. 74–75]. Саме матеріали Воронцова були використані в описі нижчих шкіл дореформених Сум краєзнавицею Л. П. Сапухіною, в якому певне місце було відведене й пансіону [7, с. 3–6]. Власне, поєднання указаних джерел уможливлює мету дослідження.

До початку ХІХ ст. сумські дівчата та хлопці навчалися у приходських школах, відкритих для дітлахів обох станів. Більше того, в перші десятиліття існування Сумського повітового училища, заснованого 1790 року, дівчата також мали змогу здобувати в ньому освіту. У 1820-ті роки цей заклад остаточного перетворився на чоловічий, що зумовило потребу в заснуванні окремих жіночих шкіл. Утім, лише в 1838 р. з’явився перший пансіон для дівчат пані П. І. Сластіон, який протягом п’ятнадцяти років надавав доволі пристойну освіту дівчатам заможних містян. Крім того, в 1840–1850-ті роки було відкрито ще дві жіночі школи, але їхнє існування виявилося нетривалим. Останнім осередком подібного типу в Сумах, як раз, став приватний жіночій пансіон вдови капітана Російської Імператорської армії Ганни Августівни Іванової (1823/24–1869), відкритий 9 вересня 1858 р. «зі ступенем приходського училища». У 1862 р. він був перереєстрований як заклад із освітньою програмою на рівні повітового училища («зі ступенем повітового училища»), що передбачало не менш як чотири роки навчання. Вочевидь, відтепер до нього приймалися дівчата з базовою освітньою підготовкою приходського училища (у 1862 р. в ньому навчалося 32 учениці) або домашнього навчання. Навчальна діяльність в школі перебувала під контролем штатного наглядача СПУ Петра Гавриловича Андреєва. Залучені педагоги міського приходського та повітового училищ спочатку працювали в пансіоні безоплатно, але з підвищенням його статусу почали отримувати відповідну зарплату. Тоді ж була встановлена така річна вартість утримання вихованок: 100–150 руб. за «повну пансіонерку» й 50–75 руб. за «прихожанку». Чим зумовлена суттєва різниця в платі за право навчання, на жаль, з’ясувати допоки що не вдалося, як і вірогідні інші джерела грошових надходжень для функціонування закладу. О. В. Воронцов указував: щороку в ньому навчається до 25 дівчат (це відповідало кількості учениць у пансіоні Сластіон в найкращі часи його існування). Ту саму чисельність указала й перевірка 1866 року. З них понад половина учениць проживала при самому пансіоні [1, с. 74–75; 4, с. 164]. Вочевидь, останній розміщувався в садибі Іванової чи найманому приміщенні по сусідству з Іллінською церквою. Отже, він розташовувався на Засумці на Дворянській вулиці [1] (нині – вул. Ярослава Мудрого) або на Гриненківському провулку (вул. Шевченка). Будинок до нашого часу не зберігся.

Стосовно змісту навчання в жіночій школі можемо орієнтуватися на дисципліни, що викладалися в СПУ, тим більше, що його педагоги саме і вчителювали в пансіоні. Отже, ученицям викладалися такі предмети: Закон Божий, у викладанні якого законовчитель керувався Біблією (переважно Новим Заповітом), учінням про християнські таїнства, а також катехізисом Філарета; російська мова (вочевидь, викладач опирався на підручники Й. І. Паульсона для початкового засвоєння письма та читання, а також на методичні видання К. Д. Ушинського); арифметика (припустимо, курс здійснювався за підручником В. І. Міхельсона «Аріфметика для дівиць» 1850 та 1866 років видання); геометрія; історія (скоріш за все, залучалися підручники й книги Н. Берте, М. Г. Устрялова, Д. І. Іловайського); географія (припустимо, навчання велося за методичними виданнями Д. Д. Семенова, а також «Навчальним атласом загальної географії» Ю. І. Симашка); чистописання; креслення й малювання. Додатково викладалися французька (обов’язкова) і німецька (вибіркова) мови та рукоділля. У 1866 р. директор училищ Харківської губернії відзначив доволі значні успіхи вихованок Іванової із Закону Божого, російської й французької мов, а також арифметики. Водночас, з історії та географії дівчата демонстрували невисокі знання [4, с. 164].

Ураховуючи той факт, що викладачами пансіону за програмою повітового училища мали бути саме педагоги відповідного сумського навчального закладу, можемо припустити, що станом на 1865 рік у пансіоні викладали історію та географії згадуваний вище О. В. Воронцов, Закон Божий – о. Никанор Олександрович Ільяшєв, арифметику та геометрію – Віктор Францович Полтович, російську мову – Микола Авакумович Ткаченко, чистописання, креслення й малювання – Федот Васильович Сластіон. Звісно, кадрові перестановки в СПУ мали відбиватися й на викладацькому складі жіночої школи. Наприклад, у 1866 р. звільнився законовчитель, О. В. Воронцов перевівся до Лебединського повітового училища, а Ф. В. Сластіон помер.

Важливе місце в закладові приділялося виховній роботі. У згаданому звіті директора училищ Харківської губернії підкреслювалося, що власниця пансіону особливу увагу звертала на чепурність, чистоту та витримку учениць, і загалом, підкреслював чиновник, «моральний нагляд за дівицями, за відгуками наглядача та інших осіб, хороший» [4, с. 164]. «Гарну репутацію» щодо пансіону та його керівниці відзначав і о. Василь Нікольський [6, с. 417]. У цілому, це досягалося як особистими високими моральними якостями, добрим характером та педагогічним талантом пані Іванової, так і завдяки продуктивній діяльності підібраних нею класних дам, які, за зауваженням О. В. Воронцова, «майже всім там завідують». Отже, виховна й організаційна робота в пансіоні трималася на постійному штаті – виховательках, тоді як викладачі працювали позаштатно й мали обмежений вплив на учениць [1, с. 75]. Можу припустити, що класними дамами могли служити родички Іванової (при неї, окрім синів, проживали донька та сестра-дівиця). У такому випадку, діяльність пансіону, дійсно, ставала сімейною справою.

На середину 1860-х років загальне становище дітища Іванової можна схарактеризувати висновком О. В. Воронцова: «заклад тримається благополучно» [1, с. 75]. Утім, слабкою ланкою існування пансіону залишалася повна залежність його долі від особи очільниці. Її смерть, що наступила 6 лютого 1869 р., ознаменувала й припинення діяльності школи, про що було повідомлено П. Г. Андреєвим директорові училищ Харківської губернії, а останнім – міністру народної просвіти протягом тижня після кончини «содержательницы» [2, арк. 412–413; 3; 5, с. 35]. Вихованки пансіону, скоріше за все, перейшли до Сумського жіночого училища 2-го розряду, на базі якого вже наступного 1870-го року була створена Сумська жіноча прогімназія.

Пансіон Іванової знов нагадав про себе через кілька років після закриття, коли восени 1876 року в газетах «Сын Отечества» і «Голос» була надрукована анонімна кореспонденція із Сум, автор якої описав вільні манери містян, котрі нібито влаштовували «афінські вечори», були замішені в інцесті й розпусті. І все це завдяки цілеспрямованій пропаганді вільного сексуального життя серед вихованок бувшого пансіону, яку начебто проводила покійна Іванова та її класні дами. Звісно, цей наклеп викликав справедливе обурення серед громадськості й представників церкви, серед яких зберігалася добра пам’ять, яку по собі залишив навчальний заклад та його керівниця [6, с. 417–420].

Стабільне існування пансіону Іванової протягом майже одинадцяти років – свідчення правильно поставленої навчально-виховної роботи й загальної організації освітньої установи. Успішність (просвітня та прибуткова) подібних закладів закритого типу у цілому залежала від особистості утримувача, з чого можна виснувати про неабиякі управлінські, педагогічні та загальнолюдські якості Ганни Іванової. Діяльність її школи стала значимою ланкою в розвиткові жіночої освіти в Сумах (протягом 1858–1862 рр. пансіон був єдиним осередком жіночої освіти в місті), котрий, на мій погляд, став одним із попередників Сумської І жіночої гімназії.

Список використаних джерел та літератури

1. Воронцов А. Учебные заведения в г. Сумах. СПб.: тип. Ф. С. Сущинского, 1865. 91 с.
2. Державний архів Сумської області. Ф. 744. Оп. 3. Спр. 1. 469 арк.
3. Державний архів Харківської області. Ф. 266. Оп. 1. Спр. 483. 2 арк.
4. Отчеты об учебных заведениях. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1866. № 17. С. 159–167.
5. Перемены в составе должностных лиц. Циркуляр по Харьковскому учебному округу. 1869. № 2. С. 24–35.
6. Савва (Тихомиров). Хроника моей жизни. Т. 5 (1874–1879 гг.). Свято-Троицкая Сергиева Лавра: Собств. тип., 1904. 942, XXVIIIс.
7. Сапухіна Л. Навчальні заклади дореволюційних Сум. Суми: б. в., 2000. 30 с.

[1] Цей годонім утвердився в другій половині 1870-х років, коли були масово перейменовані вулиці Сум за рішенням міської думи. Первинна назва вулиці на час існування пансіону залишається невідомою.

Опубліковано: Суспільно-політичні процеси в Україні та світі: історія, проблеми, перспективи : матер. ХІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Суми, 28 травня 2024 р.) / ред. Колегія: В. М. Власенко, А. В. Гончаренко, С. І. Дегтярьов та ін. Суми: Сумський державний університет, 2024. С. 167–173.