Значна частина українських міст одержали магдебурзьке право за часів Великого князівства Литовського або Речі Посполитої. Згідно з нормами цього права в містах запроваджувались дві колегії – лавників і радців, які були наділені судово-адміністративними функціями і складалися з виборних урядників.
На чолі колегії лавників стояв війт. У великих містах жителі обирали війта з 4 представників з наступним затвердженням на посаді королем.
Війт наділявся майже необмеженою судовою владою, однак судові вироки він не міг виносити без народи з лавниками. Лавників можна порівняти з присяжними. Їх число коливалось в різні часи і в різних містах. Зазвичай їх було 6. Вони обирались по життєво, складали присягу. Суд лавників розглядав кримінальні справи: вбивства, гвалтування, розбої, грабунки, крадіжки і т.д.¹
Після Визвольної війни українські міста зберігали самоврядування. Магістратські суди виникли в полкових містах. В непривілейованих містах і містечках почали діяти ратушні суди. Магістратські і ратушні суди здійснювали кримінальне і цивільне судочинство. Вони вирішували справи міщан і селян з навколишніх сіл. Основну масу селянських справ вирішували ратушні суди.
Магістратські суди складалися в Гетьманщині з війта, „градської колегії”, до якої входили бурмистри, райці і лавники, мінімальна чисельність такої „градської колегії” складала 5 осіб. Число її членів завжди було непарне, це мало значення при винесенні судових вироків.
До складу ратушного суду входили бурмистр, райці і ратушний писар. Бурмистр і райці складали ратушну колегію, мінімальна чисельність такої колегії становила 3 чоловіки. Всі посадовці працювали за принципами виборності та колегіальності.²
Апеляціі на рішення ратушних судів у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. подавались до магістратських або полкових судів, а на рішення останніх – до гетьманського суду.
Магістрати та ратуші були розташовані у полкових і сотенних містах, що приводило до тісних контактів з козацькими полковими і сотенними правліннями. В ратушних приміщеннях зберігались використовувані в той час кодекси, був розташований службовий апарат (возні, сторожа і т.д.), були розташовані кімнати для судівських засідань і тюремні камери.³
Все це використовувалось також козацьким судом. Тому козацька старшина намагалась підпорядковувати собі міщанські магістратські і ратушні суди, спираючись на військову силу та провідну роль старшини у політичному житті Гетьманщини. Полковники досить часто безпосередньо головували на судових засіданнях магістрату або надсилали до них своїх представників від полкової старшини. У ратушних судах аналогічно діяли сотники та городові отамани, які очолювали міських козаків. Іноді суд діяв від імені полковника або у відповідності до акту полкового суду.
Участь козацької старшини у міському судочинстві Гетьманщини помічається уже у 1660 р. і далі посилюється.
За гетьманування Дем’яна Многогрішного ця участь була певним чином обмежена, але за гетьманування І.Самойловича старшина знову підпорядковує суди. Наприкінці ХVІІ – поч. ХVІІІ ст. козацькі та міщанські суди іноді навіть повністю зливались. Міщани намагалися відстояти самостійність свого судочинства. У ХVІІ ст. самодержавство використало це протиріччя між міщанським населенням і козацькою старшиною Гетьманщини для ліквідації української автономії.
Список використаної літератури
1. Білоус А.О. Органи міського самоврядування на Київщині у ХV-ХVІІ ст. Тези міжнародної науково-практичної конференції „Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (історія і сучасність).- Рівне, 1998; с. 18-19.
2. Пашук А.Й. Організація судів на Україні в другій половині XVІІ ст.- Харків, 1961; с. 47.
3. Багалей Д.И. Магдебургское право в Левобережной Малоросии.- Журнал Министерства Народного Просвещения, т. ХІІ, 1892; с. 55.
4. Гамбург А. Магістратські і ратушні суди у самоврядуванні міст – України-Гетьманщини ХVІІ-ХVІІ ст. – Право України, 2000, №4, с. 110-114.
