Сьогодні в науковому і громадському житті нашої держави часто звучать слова про витоки українського патріотизму, про потребу сконструювати якусь сучасну українську “політичну” націю. А ідеологічним підґрунтям цієї конструкції пропонують зробити весь набір героїчних вчинків нашої тисячолітньої історії: від княжих дружинників і козацтва до “героїв громадянської війни” і партизанів Другої Світової.

При цьому зазвичай не береться до уваги: чи слугували українським інтересам ці, хай навіть найяскравіші зразки людської хоробрості і самопожертви. Тому і виявляються часто в одному списку, призначеному до вшанувань, люди, які в реальному житті були запеклими ворогами.

Щоб уникнути таких непорозумінь, давайте подивимось на українську історію українськими очима, а свій погляд зупинимо на козаках Армії Української Народної Республіки, які відстоювали волю України на початку ХХ століття.

Рік 1921-й. Війна за незалежність, що тривала чотири роки практично завершилась поразкою. Україну поділено між Польщею та Росією. Уцілілі залишки армії Української Народної Республіки було інтерновано в табори Польщі та Румунії. Холод, голод, хвороби…

У Східній Україні продовжується більшовицький терор. Грабують села, непокірних відправляють у концтабори, розстрілюють заручників. Більшовицька “продразверстка” перетворюється в жахливе пограбування українців. Цілі села, що не спромоглися, чи не захотіли внести продовольчі побори, знищувались і випалювались. У відповідь наростає повстанський рух українських селян.

За матеріалами обласного архіву на території нинішньої Сумського області та деяких районах сучасної Чернігівської в період з 1919 по 1923 роки діяло біля 150 антибільшовицьких повстанських загонів. Особливо активно народні месники партизанили на Роменщині, Конотопщині, Лебединщині, в глухівських, шосткинських, кролевецьких лісах. За свідченнями більшовицького полководця М.Фрунзе, всього у 1921 р. в Україні діяло близько 40 тис. повстанців.

Доречно згадати, що сам Фрунзе керував придушенням селянських повстань на Роменщині.

В такій обстановці Головний отаман  Армії УНР Симон Петлюра організовує рейд по тилах червоних у складі трьох військових груп, Волинської, Подільської і Бессарабської сподіваючись на новий спалах повстань і використання сприятливого моменту для звільнення України.  Бессарабська зазнала поразки, щойно перетнувши кордон. Подільська група під командуванням полковника Палія-Сидорянського пройшла 1500 км. аж під Київ і щасливо повернулася.

У жовтні-листопаді 1921 року останньою переходить кордон найчисельніша-Волинська група (офіційна назва – Українська Повстанська Армія) під безпосереднім командуванням генерал-хорунжого Армії УНР Юрія Тютюнника. Була вона найбільша, але найгірше озброєна (на 800 вояків – 400 гвинтівок, 8 кулеметів, 120 ручних гранат). Єдине, чого було вдосталь у повстанців, – це патріотизму і любові до України. Ці люди, виснажені по таборах ще до походу, пройшли в щоденних боях з 3 по 20 листопада понад 600 км. від західних кордонів і майже до Києва (не дійшли 25 км).

Картосхема руху повстанських загонів під час Листопадового рейду 1921 р.

Характерно, що більшість з них – безвусі юнаки, хоча траплялися і винятки, як, наприклад, Тимошенко Сергій Прокопович  з с. Базилівка, нині с. Крупське Конотопського р-ну. Він був відомим архітектором, інженером: спроектував і збудував лінії залізниці Льгов-Роданово, Федорівка-Скадовськ, Ям-Бахмут-Микитівка, Гришино-Рівне. Отримав більше 10 нагород, зокрема – за проекти госпіталю для Казані, церкви для Харкова, каплиці-усипальниці в м. Лубни, надгробку на могилі композитора М.В.Лисенка. В роки Української революції – Харківський губернський комісар Центральної Ради. 1917 року у складі делегації УЦР брав участь у переговорах з урядами Дону та Кубані. В 1919-1920 р.р. – міністр шляхів у кількох урядах УНР. Саме тоді, коли на заклик українського уряду до Зимового Походу в основному пішла молодь, до них приєднався і Сергій Прокопович. “Хай серед простих вояків буде хоч один міністр” – так пояснював він мотиви свого вчинку. Пізніше, в 1927-1928 він став ректором Української господарчої Академії в Подєбрадах (Чехословаччина), вченим зі світовим ім`ям.

Повстанці повертали селянам відібраний у них більшовиками хліб. Лише в Житомирі тютюнниківці звільнили з радянської тюрми 470 селян-в’язнів, які відмовлялися здавати хліб. Російсько-більшовицькі війська поповнювали тисячами нових солдатів, що прибували з Півночі. Вони мали вдосталь набоїв, кулеметів, бронепоїзди, і тому займали головні шляхи. Українські повстанці змушені були маневрувати по бездоріжжю під дощ і сніг. Люди падали з ніг.

18 листопада в селі Малі Миньки поблизу містечка Базар на Житомирщині на них напали близько 3 тис. червоних кіннотників бригади Котовського. В жорстокому бою загинула третина Волинської групи, а понад 500 козаків і старшин потрапили до більшовицького полону. Перед розстрілом першу групу полонених вишикували і запропонували життя ціною зради. Ніхто не пішов служити ворогу.

Над приреченими лавами воїнів у небо злетіло : “Ще не вмерла Україна ні слава ні воля…”. Це заспівав козак Степан Щербак, а за ним підхопили інші. Кулемети почали сікти ряди героїв. Їх було 360.

Пройшли десятки років. На цьому, багатьох подібних прикладах героїзму та вірності Україні було виховано кілька поколінь патріотів. Cьогодні, зусиллями президента Історичного клубу “Холодний Яр” Романа Коваля  в центральних архівах знайдено анкети розстріляних учасників рейду. Після першої публікації до Романа Миколайовича озвалась молодша сестра того самого Щербака… “Степан дуже хотів, щоб я стала вчителькою математики” – згадує вона. “Перед тим, як він пішов на війну захищати Україну – подарував мені підручник. Зараз він у мене в руках, я все життя викладала математику в школі, а нині на пенсії”.

Переглядаючи біографічні довідки загиблих було виявлено, що з усієї кількості розстріляних котовцями українських героїв – 17 чоловік наших земляків. Подаємо їх перелік, маючи надію, що, можливо, як і в описаному випадку, знайдуться родичі цих нескорених борців, які розкажуть нові подробиці їх життя.

Список уродженців Сумщини – козаків Армії УНР, які полягли за Україну під м. Базар 21-23 листопада 1921 року:

1.Сокрут Наум Аврамович
Народився 1 грудня 1891 р. в слободі Нижня Сироватка Сумського повіту Харківської губернії. Українець. Селянин. Закінчив Сумське сільськогосподарське училище (в 1912 р.) та 2-у Іркутську школу прапорщиків. Агроном. Штабс-капітан царської армії (командир інженерної роти) 4-ї Сибірської стрілецької дивізії. Партійність – “петлюрівець” ( так в анкеті).
В армії УНР із 1 січня до листопада 1919 р. (був січовим стрільцем), коли потрапив у полон до денікінців, з якими пізніше був інтернований у табір м. Александров Куявський. У1920 р. воював у складі 4-ї Київської дивізії, з якою відступив у Польщу, де знову був інтернований у табір м. Александров Куявський. Під час Другого Зимового походу – ройовий технічної сотні 4-ї Київської дивізії. В полон потрапив 17 листопада. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 12 березня 1998 р.

2.Кидальник Сила Пантелеймонович
Народився 1889 р. в Чернечій Cлободі Роменського повіту Полтавської губернії. Росіянин. Селянин. Закінчив 2 класи початкового училища і бухгалтерські курси в Москві. Безпартійний.
Служив санітаром в Червоній армії. Під час Другого Зимового походу – писар кінної сотні штабу 4-ї Київської дивізії. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 25 березня 1998 р.

3.Шевченко Григір Васильович
Народився 1895 р. в с. Андріяшівка Лохвицького повіту Полтавської губернії. Українець. Козак Закінчив 6 класів гімназії в м. Тифліс та 2-у Тифліську школу прапорщиків. Підпоручик царської армії.
В українській армії з грудня 1918 р. Як січовий стрілець у 1919 р. інтернований в один із польських таборів. Під час наступу 1920 р. – старшина для доручень при інтенданті 4-ї Київської дивізії. Вдруге інтернований у табір у табір м. Вдовиці. Числився писарем господарчої частини інтендатури Київської дивізії. Під час Другого Зимового походу – через хворобу – перебував у резерві штабу 1-ї бригади 4-ї Київської дивізії. У полон потрапив 16 листопада під м. Базар. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 25 березня 1998 р.

4.Кривокобильський Монан Павлович
Народився 1896 р. в с. Левченки Роменського повіту Полтавської губернії. Українець. Селянин. Закінчив сільську школу. Писар. Безпартійний
Армії УНР із 1919 р. Під час Другого Зимового походу – діловод господарчої частини 2-ї бригади 4-ї Київської дивізії. В полон потрапив 17 листопада близько 15.00-16.00 год. під час бою під с. Миньки. Розстріляний 23 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 25 березня 1998 р.

5.Голуб Артем Павлович
Народився 1898 р у Лебединському повіті Харківської губернії. Українець. Селянин. Малограмотний. Безпартійний.
В українській армії з 1918 р. Під час Другого Зимового походу – санітар лазарету 4-ї Київської дивізії. В полон потрапив будучи пораненим. Розстріляний 23 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 25 березня 1998 р.

6.Вергун Семен Семенович
Народився 25 квітня 1897 р в с. Михайло-Аклівка Карабутівської волості Конотопського повіту Чернігівської губернії. Українець. Селянин. Закінчив сільську школу. Безпартійний.
В Армії УНР із 1919 р. Служив в 30-му курені 10-ї бригади 4-ї Київської дивізії. Під час Другого Зимового походу – козак 4-ї Київської дивізії.17 листопада під с. Звіздаль потрапив у полон. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 25 березня 1998 р.

7.Каменецький Михайло Григорович
Народився 25 червня 1898 р. у с. Грунь Зінківського повіту Полтавської губернії. Українець. Міщанин. Закінчив 4 класи міського училища. Телефоніст. Безпартійний.
В Армії УНР із 1919 р. Інтернований в одному з польських таборів. Під час Другого Зимового походу – козак телефонічної сотні 2-ї бригади 4-ї Київської дивізії. Будучи пораненим, потрапив у полон 17 листопада на березі р. Березенки. Розстріляний 23 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.

8.Маширов Микола Дмитрович
Народився 1899 р. в с. Шипівка Путивльського повіту Чернігівської губернії. Росіянин. Селянин. Закінчив сільську школу. Слюсар. Безпартійний.
В українській армії з 1918 р. Під час Другого Зимового походу-козак технічного куреня при штабі 4-ї Київської дивізії. В полон потрапив під с. Малі Миньки. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.

9.Шкумат Василь Дмитрович
Народився 1898 р у Сумському повіті Харківської губернії. Українець. Селянин. Неграмотний. Безпартійний.
В Армії УНР із 1919 р. Під час Другого Зимового походу – козак технічного куреня 4-ї Київської дивізії. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.

10.Савченко Трохим Архипович
Народився 1899 р у с Дмитрівка Конотопського повіту Чернігівської губернії. Українець. Селянин. Закінчив однокласне сільське училище. Наглядач на телеграфі. Безпартійний.
В Армії УНР із 1919 р. Служив козаком-зв’язківцем при штабі 2-ї Волинської дивізії. Інтернований у табір м. Каліш. Під час Другого Зимового походу — козак-зв’язківець при штабі 4-ї Київської дивізії. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.

11.Бузун Данило Савелійович
Народився 11 грудня 1893 р. у с. Матіївка Конотопського повіту Чернігівської губернії. Українець. Селянин. Закінчив церковно-приходське училище. Муляр. Безпартійний
В Армії УНР із 1919 р. Під час Другого Зимового походу-козак нестройової сотні 4-ї Київської дивізії. Потрапив у полон 17 листопада під с. Миньки. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.

12.Демченко Петро Костянтинович
Народився 1899 р. в Глухівському повіті Чернігівської губернії. Українець. Міщанин. Закінчив 3 класи Глухівського ремісничого училища. Слюсар. Безпартійний.
В Армії УНР із 1920 р. Під час Другого Зимового походу – в обозі 4-ї Київської дивізії. Потрапив у полон 17 листопада під час бою неподалік с. Малі Миньки. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.

13.Лященко Федір Якович
Народився 10 серпня 1898 р. в с. Гирівка Конотопського повіту Чернігівської губернії. Українець. Міщанин. Закінчив сільську школу. Безпартійний.
В Армії УНР із 1919 р. Служив у 3-й гарматній бригаді 3-ї Залізної дивізії. Інтернований у табір м. Каліш Під час Другого Зимового походу-козак комендантської сотні штабу 4-ї Київської дивізії. Потрапив у полон 17 листопада близько 15.00 під час бою неподалік с. Миньки. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.

14.Гаренов Олександр Миколайович
Народився 30 серпня 1898 р. в м. Путивль Курської губернії. Росіянин. Міщанин. Закінчив церковно-приходську школу. Маляр. Безпартійний.
В українській армії з 1918 р. Під час Другого Зимового походу – при лазареті (господарчій частині?) УПА. В полон потрапив 17 листопада. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.

15.Чичман Іван Йосипович
Народився 5 березня (серпня?) 1892 р. у с Андріяшівка Лохвицького повіту Полтавської губернії. Українець Козак. Закінчив сільське училище. Телефоніст. Безпартійний.
В Армії УНР із 1919 р. Служив у 30-му курені 10-ї бригади 4-ї Київської дивізії. Інтернований у табір м. Александров Куявський. Під час Другого Зимового походу – козак 1-го куреня 1-ї бригади 4-ї Київської дивізії. В полон потрапив під с. Миньки. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.

16.Михайленко Яків Іванович
Народився 9 лютого (листопада?) 1896 р у Кролевецькому повіті Чернігівської губернії. Українець. Селянин. Закінчив сільську школу. Безпартійний.
В Армії УНР із 1920 р. Служив у 7-му курені 3-ї бригади 3-ї Залізної дивізії Під час Другого Зимового походу – козак штабної сотні 4-ї Київської дивізії. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.

17.Калашників Олександр Антонович
Народився 1897 р. у м. Путивль Курської губернії. Українець. Селянин. Закінчив 2 класи сільської школи. Безпартійний.
В українській армії з 1918 р. Службу проходив на посаді писаря 20-ї бригади 4-ї Київської дивізії. Під час Другого Зимового походу – писар 4-ї Київської дивізії. Розстріляний 22 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 р.