«Пробивав до десятка комуністів однією кулею» – із такою характеристикою залишився в народній пам’яті отаман Лука Клітка. Сьогодні його ім’я майже невідоме українцям, на межі 1920–30-их про отамана Клітку знав чи не кожен мешканець Роменщини, Лубенщини чи Прилутчини. Як згадував український письменник, уродженець Лохвиці, Микола Петренко: «ми, діти, замість гратися у хованки, бавилися в «бандита Клітку». Розповіді про відчайдушні втечі отамана з під варти, що переростали у легенди, передавали з вуст в уста.
«Поява Клітки в Роменському окрузі супроводилася великою кількістю різних версій і легенд про нього… Завдяки своїм неодноразовим втечам… Клітка користується великою популярністю серед населення Прилуцького, Роменського та Лубенського округів. Куркульство, у якого Клітка користується великим авторитетом (і який і сам куркуль) відзивається про нього, як про політичного діяча, керівника організації,що ставить за мету встановлення УНР», – таку оцінку отаману дали чекісти у спеціальному розділі «Клітківщина» спецповідомлення ГПУ про ліквідацію повстанської організації у 1930 р. на Роменщині.
Лука Михайлович Клітка родом із с. Яхники Лохвицького р-ну Полтавщини. Очевидно, ще під час Української революції 1917–1921 рр. пов’язав свою долю із українським визвольним рухом. І на початку 1930-их років Лука свої відозви підписував як «Клітка-петлюрівець». У 1920 р. майбутній отаман воює із червоними окупантами у повстанському загоні Володимира Греся (отаман Гонта), що діяв на Полтавщині.
Під натиском більшовиків Гресь змушений був розпустити повстанців. Але Лука не складає зброї і приєднується до повстанського загону Кирила Вовка. Підпільний штаб загону знаходився в с. Карпилівка на Лубенщині. Пізніше брати Вовки були захоплені підрозділами ЧК та розстріляні.
«Штаб Греся і Вовка у кількості 13 чоловік, серед них значну роль відігравав Лука Клітка, залишився неушкодженим і окупувався в Лубенському та Роменському округах до 1925 р.» – зазначали чекісти у згадуваному уже спецповідомленні. Найбільш активні учасники загонів Греся і Вовка, серед них і Лука Клітка, продовжували діяти до 1925р. Лише в середині 1920-их років Полтавському губвідділу ГПУ вдалося частково ліквідувати повстанців. Керівники повстанського загону Колесник, брати Ольшанські, Хоменко, Маркіян були розстріляні.
Луку Клітку засудили до вищої міри покарання із заміною 10-річним ув’язненням у концтаборах. Проте до концтабору Луку чекісти доправити не змогли. Повстанець утік. За спогадами М.Петренка, «із закрученого дротом вагона ще перед Москвою зумів утекти молодий син господарів Клітка, якого везли на Соловки. Втік не сам, а із двома приятелями, такими ж як і він відчайдухами». Лука Клітка здійснює напади на владні установи, захоплює майно та коней, тож в Роменській окружній міліції він був зареєстрований як конокрад. До речі, «конокрадством» чекісти у 1920-их роках широко таврували повстанців, які не склали зброю, мабуть, з метою їх дискредитації. У 1928р. Лука був схоплений та засуджений до восьми років ув’язнення (за іншими даними – до розстрілу).
Проте у серпні того року утік із Роменського ДОПРу й організував збройний повстанський загін. Із серпня по жовтень із 9 побратимами, чи як їх іменували органи ГПУ, «співучасниками», отаман здійснив 10 збройних нападів на владні установи і СОЗИ.
“В загоні Клітки хлопці підібралися завзяті, – згадував роменчанин К.Штанько у своїх спогадах «Полювання за людиною», які були перевидані у Києві у 2004р, – Такі, що не змирилися зі злочинами совітської влади, вперто захищали своє майно,своє право на життя,в міру можливостей оберігали місцеве населення від чекістів, різних тяглових бригад”. Штанько перелічує побратимів отамана: Полоз, Буряк, Клець, Леміш, Воропай, Хрестюк. Найближчий помічник – Свинобой, бо “бив чекістів, як свиней”. Інший земляк отамана, М. Петренко, згадував: «Одного разу в пекуче жниварське надвечір’я, коли майже всі дорослі були в полі, на колгоспну садибу налетів Клітка, позбивав двері з комори, кликав жінок брати-розбирати хто скільки зможе працю їхніх же рук, – пшеницю, горох, просо. Навперейми «бандиту Клітці» помчали озброєні активісти, але він, відстрілюючись, утік. Клітка з товаришами діяв активно: там спалили колгоспну контору, в іншому місці магазин пограбували, там валку із хлібоздачею перестріли, в ліс наказали звертати, там хлібозаготівлю зірвали, когось застрашили, когось попередили…».
Проти повстанців були кинуті усі сили міліції та ГПУ округи, влаштовано справжню облаву. «Ловили їх як ото звірів ловлять», – згадував М. Петренко, – «Міліція називала Клітку, який об’являвся то тут, то там, бандитом, улаштовувала на того бандита засідки. Клітку ловили районні гепеушники. Чомусь насамперед Клітку… Скрізь було попереджено: не переховувати бандитів, доповідати відразу, бо інакше самі загримите на Соловки, – та ловля щось затягувалася…».
30 жовтня 1928 р. після п’ятигодинної перестрілки Клітка був затриманий міліцією. Слідство тривало майже рік. У вересні 1929 р. у Ромнах розпочався суд над отаманом. Однак 21 вересня під час конвоювання в ДОПР після оголошення перерви судового засідання Лука знову втік. Під час переслідування було убито п’ятеро роменчан. Вони були оголошені спільниками Клітки. Це була дуже зухвала втеча з під варти – серед білого дня у центрі міста.
Про неї довго переповідали у місті та в окрузі. Ось як про цю подію згадує К. Штанько: «В 40-ві роки чув я від людей в Ромнах, що Клітку в 1929 чи 30 році піймали і тримали в роменській в’язниці. Але коли вели його ввечері під конвоєм із залу суду, то він зумів утекти і знову очолив свій загін.
А сталося це так. Клітку вели до в’язниці охоронники-кіннотники по вулиці Микольській і тільки-но вийшли на перехрестя з Полтавською біля Покровської гори, як отаман вигукнув слово – «вода» (гасло це відоме на Роменщині ще з часів отамана Семена Гаркуші ХVІІІ ст. як сигнал до дії спільникам) і враз миттю проскочив попід кіньми вартових, змішався з натовпом, який розходився по домівках із залу суду і зник у напрямку яру «Муховець», та так швидко,що доки охоронці оговтались та поскакали за ним, то вже ніде не могли відшукати». Інший переказ, що переповідається у романі І. Чайки «Дзвони над Лютенькою», доповнює деталі цієї втечі: «Того ж дня Клітку присудили до розстрілу. Із зали суду до приміщення міліції, вишикувавшись чотирикутником з оголеними шаблями,його вели чотири кавалеристи. В середині був Клітка. Арештованого супроводили вулицею мимо базару і соборного майдану.
Того дня там було багатолюдно. Конвоїри покрикували в натовп, пробиваючи собі дорогу. Там, де найбільше скупчилося людей, арештант несподівано пірнув під коня вершника, що їхав ліворуч. Червоноармієць рубонув шаблею. Вона пройшла в повітрі, але Клітки не зачепила. Він швидко чкурнув у натовп. Там знайти його не змогли». Лука Клітка змушений був покинути рідні краї. Роздобувши документи на прізвище Федоренка, він переховувався деякий час на Кавказі, а потім проживав у Вологді. Проте вже на початку 1930 р. повернувся до Роменської округи, де розпочав розбудову нової підпільної організації.
На початку 1930-го у Радянській Україні починається масова депортація “куркулів”. Під репресії потрапляють і його родичі. Лука Клітка повертається на малу батьківщину. «Свій початок організація бере з січня 1930 р., коли в Березівському районі, бувш. Роменського округу з’явився розшукуваний органами ГПУ отаман Клітко Лука Михайлович – бувш. учасник куркульської банди Греся. У Березівському р-ні Клітка з’явився у зв’язку з виселенням його рідних – великих куркулів, для проведення активної роботи з підготовки до повстання. “Народ кличе”, – як висловився Клітка. В іншому місці Клітка прямо заявив, що “оскільки йде сильний натиск на селянство, йде розкуркулення, цей момент потрібно використовувати і організовувати селян проти Радвлади”, – відзначалося в обвинувачувальному висновку у справі «контрреволюційної повстанської організації» на території Роменської та Прилуцької округ. У 1930 р. Лука Клітка сформував широке підпільне середовище. Підпілля, що охоплювало всю Роменську округу та сусідні райони Прилуцької та Сумської округ, розпочало підготовку до збройного повстання. Про масштаби сформованого отаманом підпілля свідчать матеріали ГПУ щодо виявлених протягом 1930 року окремих його частин. Так наприкінці червня 1930 р. чекістами була викрита підпільна організація,яка охоплювала 6 районів Роменської та Прилуцької округ. Восени-взимку того ж року була викрита інша організація, яка охоплювала 5 районів Роменської та Сумської округ. Як одну, так й іншу організації каральні органи пов’язували із Кліткою.
З аналізу матеріалів цих справ та інших документів, можна до певної міри відтворити діяльність отамана у тому буремному році. Отож, після повернення на Роменщину Лука Клітка поступово налагоджує зв’язки із розкуркуленими селянами, із колишніми побратимами із повстанських загонів Греся (“Гонти”) і Кирила Вовка, у першу чергу в Березівському та сусідніх районах західної частини Роменської округи та в Срібнянському районі Прилуцької округи. Зокрема,у січні 1930 р. формується підпільна група в с. Олексинці Срібнянського району. Постать Клітки стає центром тяжіння для усіх невдоволених режимом. У березні того ж року, Лука Клітка вже діє на сході Роменської округи. У середині березня по території Недригайлівського, Синівського та сусідніх районах Сумської округи здійснює рейд повстанський загін, що налічував до 25 бійців, озброєних гвинтівками та дробовиками. «В ніч з 12 на 13 березня в окрузі появились в двох районах бандиські групи… За відомостями Синівського РВК, на чолі банди стоїть відомий уголовний бандит, який тікав де-кілько раз з БОПРу – Клітка, а сама банда в більшості з куркулів Сумської округи», – повідомляв ЦК КП(б)У 13 березня 1930р. секретар Роменського партійного окружкому Стовбун. Загоном було здійснено кілька нападів на сільради та колгоспи, зокрема в селах Сакуниха та Червона Слобода. Біля с. Козельного загін вступив у бій з міліцейською розвідкою. Тоді ж повстанці нападають на Синівську районну міліцію, під час чого було захоплено 6 гвинтівок, 2 «нагани», 400 патронів, 4 сідла та 7 коней. У сутичці одного міціліонера було вбито, інші покидали зброю й утекли. Керували цієї повстанською групою Сусіденко і Федина, яких у зведеннях ГПУ названо помічниками Клітки. Крім активних дій, група розбудовувала і підпільну мережу в районах свого оперування. У сусідньому Липоводолинському районі діяв давній сподвижник Клітки Андрій Воропай. Тоді ж у березні,за завданням отамана, Семен Шевченко створює підпільний осередок на х. Жовтоніжки Вільшанського району Сумської округи. Підпільні осередки з’являються також в Зеленівці та в райцентрі – Вільшаній. У квітні органам ГПУ вдалось напасти на слід повстанського загону та розсіяти його. Активні учасники загону були схоплені та розстріляні. Але підпільна мережа збереглася і діяла надалі, відновивши осередки у Недригайлівському, Синівському та Липоводолинському районах. У травні 1930 р. Клітка знову повертається на захід Роменщини, де розбудовує підпільну мережу, яка охопила Березівський, Велико-Буднівський, Глинський, Лохвицький Перекопівський райони Роменської та Срібнянський район Прилуцької округи. На всіх зустрічах із підпільниками Клітка наголошував,що боротьба повинна вестись за вільну Україну. В основу політичної програми повстанців був покладений IV Універсал У.Н.Р. Наприклад, 15 червня на підпільній зустрічі із однодумцями в с. Артюхівка Глинського р-ну, Лука Клітка підкреслює: «Програма організації петлюрівська. Організація ставить своєю ціллю боротьбу за “Вільну Україну” із дозволом приватної власності на землю до 12 десятин». Підпільники закликають до негайного збройного виступу. Але Клітка, стримуючи запал побратимів, наполягає на ретельнішій підготовці. “Виступати зараз не можна, організація до цього ще не підготовлена:не встановлений зв’язок із Києвом і закордоном, крім цього взагалі недостатньо людей і зброї», – визнавав отаман 21 червня на підпільній нараді, що проходили на хуторі Шевченковому. Загалом, план повстання, який проговорювався у різних осередках, полягав в одночасних виступах у різних райцентрах, від яких повстанці повинні були рухатись до центру округи – Ромен. Після оволодіння цим містом, здобувши зброю, у вже військовому порядку рухатись в інші округи – до Сум та Конотопу. Підпільники сподівались,що їхній виступ підтримають в інших регіонах, та із-за кордону. «Повстання ми мусимо почати своїми силами, а потім його підтримає Польща і успіх справи буде забезпечений», – наголошує Клітка. Проте наприкінці червня повстанська мережа в західній частині Роменської округи була викрита каральними органами.25 червня 1930-го на хуторі Шевченковому проходить міжрайонна зустріч повстанців. Серед учасників – якийсь Тимофій Пелещук. З’ясовують, що він – завербований ГПУ. «Я знаю, что ти їздив з начальником міліції ловити Клітку», – заявив прибулому один із підпільників. Зрадника схопили і Лука особисто його задушив. Тіло уночі вивезли у поле. Але це не врятувало організацію. Вже наступного дня 26 червня почалися арешти. Частина повстанців їх уникнула і протягом липня намагалась відбити заарештованих побратимів. 4 липня Клітка збирає загін для нападу на Сріблянську міліцію, де утримувалися повстанці. Але до лісового урочища «Дума», де призначений був збір, дісталося лише біля 20 повстанців. Тож довелося відмовитись від задуму. Не вдався напад і на Лохвицьку міліцію. Під час облав, у сутичках з переслідувачами, гине кілька повстанців, зокрема помічник отамана Омелян Кучма. У перестрілках були вбиті і двоє комуністів та важкопоранений інспектор міліції. Але Клітку та його найближчих побратимів чекістам захопити не вдалося. Чекістами під час арештів і у сутичках із повстанцями захоплено лише 69 одиниць зброї. У той же час, за даними ГПУ до підпільної мережі було залучено біля 300 осіб. У справі «контрреволюційної повстанської організації» було звинувачено 168 осіб. З них 26 осіб засуджено до розстрілу, 33 особи до 10 років концтабору, решта 109 учасників до менших термінів покарання. Клітка знову перебирається на схід Роменщини. Там продовжували існувати підпільні групи і осередки, створені його побратимами у березні 1930 р.
Підпільна мережа на сході Роменщини продовжувала діяти, розробляючи плани збройного повстання. Проте восени 1930 р. через збройний виступ на хуторі Жовтоніжки і вона була розрита. 1 жовтня активісти Зеленківського та Комишанського СОЗів (приблизно 50 чол.) вирушили проводити розкуркулення жителя хутора Кульбачного. На захист односельця виступили усі мешканці Жовтоніжок. Як тільки підводи із пограбованим майном рушили в дорогу, почулись вигуки: «бий красноголових бандитів!» Селяни накинулась на созівських активістів. Останні почали відстрілюватись і, поранивши п’ятьох повстанців, утекли. Виступ у Жовтоніжках підтримали осередки не лише із Вільшанського, але і з сусіднього Штепівського району. Протистояння тривало кілька тижнів. Але було вже запізно – 23 жовтня 1930 р. розпочалися арешти. За цією справою органами ГПУ було засуджено до різних термінів ув’язнення від 10 до 5 років чи до виселення на північ 32 селян. Так стихійний виступ, що відбувся всупереч усім планам підпільної організації, загубив підготовку набагато масштабнішого повстання. Після розкриття підпільних організацій сліди отамана Клітки губляться. Вочевидь, він загинув у боротьбі із каральними органами режиму. К. Штанько пригадував,що «через декілька років отаман Клітка загинув у бою з чекістами десь у Липоводолинському районі». У народній пам’яті ж смерть легендарного отамана пов’язали із ворожим підступом. Адже саме так гинуть фольклорні месники, яких у відкритій борні не можуть здолати вороги. Фольклорний переказ про смерть отамана переповідає Іван Чайка у вже згадуваному романі «Дзвони над Лютенькою»:
«Втікач довго переховувався на глухому хуторі в одинокої вдови. Одного разу до неї забрів немічний старець.
– Дайте милостиню слабому і хворому, – благав він.
– Чим багаті, тим і раді, – метушилася біля нього хазяйка.
– Дай Бог вам здоров`я! – дякував той.
– Спасибі.
– А чи не можна у вас заночувати, бо вже сил нема? – попросив старець.
– Я ось хазяїна запитаю, – мовила господиня і вибігла.
Клітка вийшов з хатини. Старий саме вкладав у великій торбі милостиню. Він глянув на хазяїна – і раптом з торби пролунало кілька пострілів. Отаман навіть не встиг скрикнути – упав на долівку, скошений кулями. Так червоні виконали оголошений йому вирок».
- Листівка Луки Клітки, 1930 р.
«Товариші созовці придуприждаю єслі ни бросити созу то жить не будете Клітка
Петлюровиць»
Джерело: gazeta.ua
